Київський столичний університет імені Бориса Грінченка - Внесок користувача [uk]

Вариво

2014-01-12T10:47:26Z

Мар`яна:

1. Те, що вариться або зварене (страва і т. ін.). На припічку палав вогонь, жінки варили якесь вариво (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 371); Діти набирали того варива дерев'яними ложками (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 28); Хазяйка саме виносила поросятам якесь вариво, що парувало на морозі в дерев'яному відрі (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 50); * Образно. Безвітряна спека перетворила повітря в гаряче вариво (Яків Баш, Проф. Буйко, 1946, 66).

2. розм. Кількість їстівного, потрібна для варіння на один раз. Оцих раків буде на вариво (Словник Грінченка); Риба не ловилась, пшоно вийшло. Ще вчора думалось [хлопцям], що його там на кілька варив буде, а виявилось — на дні пакета одна пригорща (Юрій Збанацький, Курил. о-ви, 1963, 78).

3. розм. Те саме, що варіння. Карпо і Одарка порішили ховати [покійника] впівдні: до того часу можна з варивом справитись (Панас Мирний, III, 1954, 137); Кухар розумівся на вариві далеко ліпше, ніж сама пані (Іван Франко, V, 1951, 285).
[[Категорія:Ва]]

Велич

2014-01-11T21:04:56Z

Мар`яна:

1. заст. Дуже великий, надзвичайних розмірів предмет. Ліс у мене стародавній, добрий; дуби — в°лич усе (Словник Грінченка).

2. Повнота видатних, надзвичайних рис, особливостей когось, чогось великого, могутнього, які викликають подив, повагу. Бажав би я, мій рідний краю.., Щоб велич простого народу запанувала на Русі (Павло Грабовський, І, 1959, 78); Гора біля гори стоять разом в німій величі (Ольга Кобилянська, I, 1956, 449); Перед Голубенком постав образ Москви у всій її величі (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 424);
// Велике значення, висока політична, суспільна, культурно-історична значимість чогось. І гімн Радянської України, і герб, і прапор могутньо і яскраво відображають велич історичних здобутків Радянської України (Радянська Україна, 22.XI 1949, 1); Весь світ бачить велич всесвітньо історичних перемог, здобутих радянським народом під керівництвом Комуністичної партії (Максим Рильський, III, 1956, 145);
// Урочистість, пишнота. Велич зали розподільника глянцем арматури підтримувала святковий настрій (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 279).

3. Сукупність видатних рис людини, що вражають силою прояву в праці, творчості, почуттях і т. ін. Геніальність і велич Леніна полягали в тому, що він умів відділяти суть марксизму від його букви (Ленін, Коротка біографія, 1955, 148); Франко усвідомлював усю велич Гоголя, якого назвав колись найгеніальнішим російським письменником (Радянське літературознавство, 3, 1957, 46).

4. Гордовитість, поважність у зовнішньому вигляді, незалежність у манері триматися. Вона відкинула плащ, ніби бажаючи показати офіцерові всю велич і недоторканність своєї особи (Натан Рибак, На світанку, 1940, 121).
[[Категорія:Ве]]

Цимбали

2014-01-11T20:57:01Z

Мар`яна:

Цимбали — струнний музичний інструмент. Складається з дерев'яного корпусу, прямокутної, частіше трапецієвидної форми з натягнутими над ним струнами. Верхня дека виробляється із ялини або смереки, нижня — із явора. Існують такі різновиди народних цимбалів:
бурдонові бойківські цимбали: розмір деки 35-45 см прямокутної форми, грають стоячи, тримаючи одною лівою рукою;
гуцульські мелодичні цимбали: розмір деки 60-90 см, грають сидячи або стоячи за наявності спеціального ремня;
подільські цимбали: розмір деки 50-60 см, подібні до гуцульських за формою деки.
Звук видобувається ударами паличок по струнах (Гуцульщина, Покуття, Тернопільщина, Наддніпрянщина), або гнучким вербовим прутиком (Бойківщина).
Репертуар: весільні марші, надобридні, полечки, гопачки, вальси, козачки, народні фокстро, гуцулки до співання, гуцулки до танцю, коломийки тощо.
В Україні, як народний інструмент відомі з 17 століття. Зафіксовано використання цимбалів у складі народних ансамблів (троїсті музики) на Гуцульщині (грають мелодію), Тернопільщині, Покутті, Наддніпрянщині (грають супровід), Бойківщині (грають бурдоновий супровід). Сучасне виробництво цимбал побутує на Гуцульщині.

З історії цимбалів

На думку вчених, різновиди цимбалів існують уже майже три тисячі років. Цей інструмент був поширений всюди — у Китаї, Південно-Східній і Середній Азії, на Близькому Сході. Це засвідчують і давні зображення, що збереглися до наших днів. Зокрема на ассирійському кам'яному барельєфі в Куюнджиці викарбовано музиканта, що грає на гуслеподібному інструменті, як наші народні цимбалісти — почепивши за довгого ременя на шию і вдаряючи паличками по струнах. Живим свідченням далекої минувшини цимбалів є стародавній арабський прародич інструмента — сантир (писантир), який зберігся в Єгипті.
Цікаве мовне походження терміну «цимбали». У давній Елладі під час свят лунав примітивний музичний інструмент у вигляді металевого тазу — «кімвал», або «цимбалум», як його пізніше назвали римляни. Згодом ця назва поширилась по усій Європі — нею стали називати подібні струнні інструменти.
Проте були й противники цимбалів та їхньої назви. Він «власне, до музики не належить»,— запевняв учений початку XVII століття Преторіус. Ще раніше, 1536 року, Оттомар Луциній констатував, що цей «інструмент є неблагородним через галасливе звучання». В Італії цимбали охрестили «інстроменто ді порко», тобто «свинячий інструмент». Зневажальних назв прибрав він свого часу і в Німеччині.
Починаючи від XVI століття не бракує повідомлень і згадок про цимбали в писемних джерелах, а дещо згодом — в усній творчості східнослов'янських народів. При дворі московського царя Михайла Федоровича Романова грали цимбальники «Потєшной палати». У «Другій книзі царств» видатного білоруського гуманіста і просвітителя Франциска Скорини читаємо: «...гудяху бо на гуслєх на смицєх на цимбалєх й на трубах й бубнєх». Український лексикограф, поет і друкар Памво Беринда у своїй праці «Лексикон славеноросскій и имен толкованіє» робить спробу надати цимбалам слов'янської назви: «Бряцало — брязкальце, тоє, что брязчит, яко клепало; цитра, фестула у органов, цимбал, арф».
На ті часи цимбали вже міцно входять до українського народного інструментарію. Французький інженер і мандрівник Ґійом Левассер де Боплан у своєму «Описі України», змальовуючи селянське весілля, каже, що коли молода йде до церкви, то йдуть «поперед неї скрипка, дуда і цимбали».
В Україну, вважають учені, цимбали могли дістатись різними шляхами. По-перше, оскільки угорська культура свого часу мала певний вплив на культуру українського Закарпаття, цимбали могли поширитися на цій частині України власне з Угорщини. З Закарпаття — прямий шлях через Гуцульщину, Галичину на всю Україну.
Є теж припущення, що цимбали потрапили в Україну з Білорусі, куди її ще раніше, у першій половині XIII сторіччя, могли занести німецькі співаки міннезингери, що супроводили хрестоносців у воєнних походах.
Інструмент, що поширився в Україні, попри певні індивідуальні відмінності, насамперед у кількості бунтів, способі настроювання, за своїми загальними ознаками мало чим відрізнявся від нинішніх народних цимбалів. Він має плаский, схожий на гусельний, корпус. Щоб звук із нього линув «яскравим гожим, а не закупореним, як у діжці», у верхній рівній чи опуклій деці вирізують два голосники, через які коливання повітря передасться з порожнини корпусу назовні. Раніше існував звичай через ці голосники кидати в цимбали мідні та срібні гроші, які потім музики видобували через спеціальну щілину у правому боці інструмента. Суттєві відмінності цимбалів від гуслів починаються від наявності бунтів і способу їх напинання, який зовні дуже нагадує перетин ниток на кроснах селянського ткацького верстата. Струни, спершу жильні, з часом змінилися металевими, кількість яких у хорі досягала навіть восьми, хоча найчастіше дорівнює чотирьом-пяти.
[[Категорія:Ци]]

Цупити

2014-01-11T20:46:14Z

Мар`яна:

1. Тягти, нести кого-, що-небудь, перев. докладаючи певних зусиль. Машталяр [машталір] зліз з воза, розштовхав під боки цигана та й підвів до воза. — Куди оце ти мене цупиш? — питається у його циган (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 199); — Ану, соколику! Бери, лишень. — Кого це? — Мостиву нашу пані. Цуп її з ридвана (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 12); Може, хоче хто розсолу? Цуп, неси його до столу (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 127);
// Пересувати, волочити що-небудь, не відриваючи від якоїсь поверхні. Шандор уперто не хотів розлучатися з човном. Вчепившись правицею за Маргіт, він лівою цупив за собою душогубку, побрязкуючи в темряві ланцюгом (Олесь Гончар, Новели, 1954, 60);
// З силою стягувати, здирати одяг. Вітер по землі, крий боже, заревів, Наліг на козака, в його одежу цупить (Євген Гребінка, І, 1957, 60); [Петро:] Увійшов у хату дід Григор до нас та й забув шапку здійняти. Тільки сів він на лавці, наш свекор зараз до його, цупить із голови шапку (Степан Васильченко, III, 1960, 289);
// Витягати що-небудь приховане. — Хай цибулю батько лупить, А нам капшук з скрині цупить Та в Полтаву надсилає, Поки мати тут гуляє! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 179);
// Бити кого-небудь. — Геть! Геть! — кричить на неї Тимко і тягне за плечі, але вона виривається з його рук, цупить граблями Дениса по широкій спині (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 273). (У За патли цупити див. патли.

2. перех. Привласнювати дуже (гроші, майно). Він брав хабарі на всі боки, цупив громадські гроші, де тільки можна було їх поцупити (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 56); Біда, що дехто співчува Тим, що державне цуплять, Аж поки на мозоль йому На власний не наступлять (Дмитро Білоус, Зигзаг, 1956, 34);
// Вимагати в кого-небудь, здирати з когось що-небудь. — Справді світ інший настає, — думала стара, — бо брат з брата дурнісінько гроші цупить, не соромлячись ні людей, ні бога (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 108); Знай — пише [пан] до управителя: присилай грошей; а той і дере; і цупить, і канючить — не з кого, як з своїх же людей (Олекса Стороженко, I, 1957, 175).

3. неперех. Тиснути (про мороз). Працював, як заведений. Піднявся вранці на риштування, коли мороз таки цупив добре, став на своє місце і не сходив звідти кілька годин підряд (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 343).[[Категорія:Цу]]

Цитати

2014-01-11T20:37:19Z

Мар`яна:

Цита́та (пізньолат. citatio, від лат. cito — «зрушую», «викликаю») — невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору. Використовується іншою особою у своїй праці з обов'язковим посиланням на автора і джерело цитування з метою підтвердити чи розширити власне твердження. Джерелом цитування обов'язково має слугувати цитоване видання, а не твір, у якому потрібне висловлювання наводиться як цитата. До винятків належать такі випадки[1]:
першоджерело недоступне або ж з ускладненим доступом;
цитується публікований архівний документ, і відтворення тексту за архівним першоджерелом може неправомірно надати цитуванню характер архівного розшуку;
цитований текст став відомим внаслідок внаслідок цитування слів автора іншою особою.
Цитаування не є плагіатом за умови вказання меж цитування та його авторства. Авторські права на зміст цитати належать автору цитати, а отже, особа, котра її наводить, не відповідає за її зміст.

Письмові засоби
Залежно від способу наведення, на письмі рядкові цитати виділяються лапками, комами — за правилами прямої мови, підрядного речення абощо:
«Микола Джеря, — як писав Франко, — хоч кріпаком родився, був однаково з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться, один із світлих, лицарських типів українських».
Цитата як самостійне висловлювання у тексті береться в лапки. Після неї в дужках подається інформація про автора і джерело висловлювання. Крапка ставиться після дужок. Якщо інформацію про джерело записано окремим рядком, крапка після дужок не ставиться:
«Мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною» (П. Тичина).
Цитата-вірш у лапки не береться. Посилання на джерело цитати подається в дужках у наступному рядку:
І мене в сім'ї великій,
Сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
(Тарас Шевченко, «Заповіт»).
У цитованому суцільним рядком вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка:
«Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не золотеє: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото» (Г. Сковорода).

Типографічні засоби
Під час верстки до правил оформлення цитат на письмі додаються й типографічні засоби оформлення цитувань. З метою полегшення орієнтування читача у тексті об'ємні цитати рекомендується виділяти іншим написанням, кеглем або й шрифтом іншої гарнітури. Позарядкові цитати, як правило, доступні лише для типографічного оформлення.
[[Категорія:Ци]]

Цитати

2014-01-11T20:36:26Z

Мар`яна:

Цитати

2014-01-11T20:35:45Z

Мар`яна:

Цита́та (пізньолат. citatio, від лат. cito — «зрушую», «викликаю») — невеликий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору. Використовується іншою особою у своїй праці з обов'язковим посиланням на автора і джерело цитування з метою підтвердити чи розширити власне твердження. Джерелом цитування обов'язково має слугувати цитоване видання, а не твір, у якому потрібне висловлювання наводиться як цитата. До винятків належать такі випадки[1]:
першоджерело недоступне або ж з ускладненим доступом;
цитується публікований архівний документ, і відтворення тексту за архівним першоджерелом може неправомірно надати цитуванню характер архівного розшуку;
цитований текст став відомим внаслідок внаслідок цитування слів автора іншою особою.
Цитаування не є плагіатом за умови вказання меж цитування та його авторства. Авторські права на зміст цитати належать автору цитати, а отже, особа, котра її наводить, не відповідає за її зміст.
Письмові засоби
Залежно від способу наведення, на письмі рядкові цитати виділяються лапками, комами — за правилами прямої мови, підрядного речення абощо:
«Микола Джеря, — як писав Франко, — хоч кріпаком родився, був однаково з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться, один із світлих, лицарських типів українських».
Цитата як самостійне висловлювання у тексті береться в лапки. Після неї в дужках подається інформація про автора і джерело висловлювання. Крапка ставиться після дужок. Якщо інформацію про джерело записано окремим рядком, крапка після дужок не ставиться:
«Мова завжди живе поряд з піснею, сестрою її рідною» (П. Тичина).
Цитата-вірш у лапки не береться. Посилання на джерело цитати подається в дужках у наступному рядку:
І мене в сім'ї великій,
Сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
(Тарас Шевченко, «Заповіт»).
У цитованому суцільним рядком вірші зберігається велика літера, яка була на початку кожного віршового рядка:
«Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не золотеє: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото» (Г. Сковорода).
Типографічні засоби
Під час верстки до правил оформлення цитат на письмі додаються й типографічні засоби оформлення цитувань. З метою полегшення орієнтування читача у тексті об'ємні цитати рекомендується виділяти іншим написанням, кеглем або й шрифтом іншої гарнітури. Позарядкові цитати, як правило, доступні лише для типографічного оформлення.
[[Категорія:Ци]]

Щезати

2014-01-11T19:55:33Z

Мар`яна:

Щезати
1. Те саме, що зникати 1. Зла іскра все поле спалить і сама щезне (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 267); Гусари кинулись на гуси та на поросята, як голодні вовки на вівцю; кістки тріщали, гусятина щезала шматок за шматком (Нечуй-Левицький, III, 1956, 151); В морі зринають і зараз щезають пінисті хвилі, наче потопають рибацькі човни, поринаючи в воду білим вітрилом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 412); Ой колись я бачив, як щезав туман, Що вночі був тихо затопив Ліван (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 41); Я скитався сиротою, Гірко мені було! Та тепер моє все горе Щезло, проминуло!.. (Степан Руданський, Тв., 1956, 75); Усміх на її обличчю щезав сам непомітно без її волі (Лесь Мартович, Тв., 1954, 442); На чисто виголених щоках виникали і щезали червоні плями (Натан Рибак, Зброя.., 1943, 91); В голові у Соломії розвиднілось. Жах її щез без сліду. Вона знала, що робити (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 357); Річенко пішов додому, але з кождим кроком, чим ближче було до хати, веселість щезала з його обличчя і замість неї являлася якась журба (Гнат Хоткевич, I, 1966, 42); — А ви, хлопи, за те, що гнали добре звіра на облаві, заберіть собі оцю сіль. Та збирайте до дрібочки, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 94); Фабіян не йме віри, щоб цілий нар од міг щезну ти безслідно, робить припущення, що таври могли обернутися на якийсь інший народ і ще озовуться колись із небуття (Василь Земляк, Лебедина зграя, 1971, 4).

2. Ставати невидним, непомітним, віддаляючись, заступаючись чим-небудь і т. ін. Сонце щезало за хмарку летючу (Павло Тичина, II, 1957, 213); Перед його очима щез другий беріг [берег] Черемошу в сивій мряці (Іван Франко, IV, 1950, 424); Вузенька стежка, ледве помітна, як слід дикого звіра, щезала часом серед кам'яної пустині або ховалась під виступом скелі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 399); На середині Ненаситця проміж двох високих скель проходять судна. От виявиться барка, здалека здається вона неначе човник і пада сторч в глибиню [глибину], — щезне, біжить десь там під водою, вихопиться і знов пірне (Олекса Стороженко, I, 1957, 240); Люди виходять з собору, але ніхто не гасить своєї свічки: всі несуть їх додому — і пливуть, пливуть, розтікаються темною площею, щезають у бічних вулицях вогники страсних свічок (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 488); Потім Орися кудись пропала, а на її місці з'явилася Лукерка, манила його чорними очима з-під пухової шалі. — А щезніть ви, — прошепотів він і вкрився рядном з головою (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 48).
♦ Без сліду щезнути див. слід 1; Щезати (щезнути) з очей — те саме, що Зникати (зникнути) з очей (див. око1). — Софіє, Софіє! — гукає він. — Чого тобі? — на бігу глянула з-за плеча. — Сафрон Андрійович дома? — І Сафрон дома, і Марта теж! — сміхом надимає худе обличчя, сліпуче блискає дрібними зубами й щезає з очей (Михайло Стельмах, II, 1962, 347); Зі стайні вийшов улан, ..пішов прямо на дорогу та й щез із очей (Лесь Мартович. Тв., 1954, 164); Щезни з очей, лайл. — іди звідси; геть. — Щезни з очей, приблудо! — штовхає Василина чоловіка обома руками (Михайло Стельмах, I, 1962, 223); Щезнути з горизонту див. горизонт; Як (мов) мильна банька щезнути див. банька 2.

3. Непомітно залишати яке-небудь місце, іти звідкись. Діти щезають за двері (Леся Українка, II, 1951, 20); Він був неспокійний, усе то виходив, то входив у хату, кудис іщезав і знов з'являвся, щоб таємно порадитись з жінками (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 376); [Бичок:] Максим з переляку, чи може від сорому, кудись щез, мов у ополонку впірнув! (Марко Кропивницький, I, 1958, 467); Циганка десь щезла, неначе крізь землю пішла (Нечуй-Левицький, III, 1956, 297);
// тільки док. Перестати з'являтися де-небудь протягом тривалого часу. Лукина все сподівалась, що Улас прийде до неї й піде разом з нею в село, але Улас десь щез (Нечуй-Левицький, III, 1956, 340); З другої хати гукала хазяйка: — Усте, де ти там щезла! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 210).

4. Губитися десь, пропадати невідомо куди. Надалі так було з кожним її [Соломії] заробітком: він щезав у глибокій Гіциній кишені (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 374).
♦ Щезати на віки вічні — пропадати назавжди. Виймала Василеві сорочки і вкладала в клунок; .. Здавалось їй, що з кожною сорочкою одривається частка її серця і десь щезає на віки вічні (Нечуй-Левицький, I, 1956, 90).
[[Категорія:Ще]]

Фірас

2014-01-11T13:21:10Z

Мар`яна:

Фірас(євр. Тирас), син Іафета,внук Ноя,і його нащадки тирсени(тиррени), одно з пеласгских племен, котрі вчинили розбій в Егейському морі, яких греки також називали тирсенами(тирренами). Серед "народів моря", які в XII ст. до Р.Х. вторглися в Єгипет(IV, 3), згадується народ під назвою " туруша", котрий зв'язують з тирренами(етрусками).
[[Категорія:Фі]]

Верста

2014-01-11T13:11:20Z

Мар`яна:

Верста-одна з основних російських мір довжини. У 18 - поч. 20ст. 1 В = 500 сажень = 1500 аршин = 3500 фут = 1,06680 км.

[Категорія:Ве]]

Відвести

2014-01-11T13:01:44Z

Мар`яна:

Відвести́ / відво́дити уда́р від кого. Захистити кого-небудь від чогось. Всі могутні сили природи будуть послушні людській волі. А ти .. не можеш зрушити з місця купу залізного брухту, не можеш викресати іскру вогню. Не владен відвести від своєї Тоні удар (О. Гончар).

відво́дити / відвести́ ду́шу. 1. з ким, кому, перед ким і без додатка. Звірятися кому-небудь, ділячись своїми думками, переживаннями, намірами і т. ін. Веселий, гостинний, він любив товариство і скоро зібрав біля себе гурток молоді більш поступової та й відводив там душу (М. Коцюбинський); — Я давно мрію про братство людей, про друзів щирих і відвертих, з якими можна було б відвести душу, поділити і горе і радість (О. Іваненко); Людина завжди потребує когось, кому б могла вилити своє горе і відвести душу (В. Козаченко); Натерпівся старий у синовій хаті, тож йому хочеться душу перед молодими відвести (К. Гордієнко); Відчув (Левко) — не хочеться чомусь розмовляти з Михайлом. Скільки мріялось одвести душу з кимсь рідним в розмові, викласти свої сумніви і вагання, а от приїхав друг і не виходить розмова (З. Мороз). 2. Заспокоювати, розраювати кого-небудь. (Молодиця:) Спасибі вам, дядечку, що хоч трохи душу одвели. Остава

відво́дити / відвести́ о́чі. 1. від кого—чого. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Копистка відвів очі від вікна, низько увігнув голову і замислився (Я. Гримайло); Наталка не могла одвести від нього очей (О. Гончар); // від кого і без додатка. Намагатися не дивитися на кого-небудь; уникати зустрічі очима з кимсь. Помирає їх (товаришів) улюблений командир Андрій Федорченко.. Молодший їздовий Тягнибіда відводить очі набік, щоб приховати сльози (О. Довженко); Галка розглядала по кімнаті; її таки щось непокоїло. Ярослав уловив її погляд, відвів очі (Ю. Мушкетик); Аж од дверей ніс на собі Давид її погляд, а це тільки вловив. І щось було в ньому, від чого парубок швидко відвів очі (А. Головко). 2. кому, від кого. Навмисне відволікаючи увагу від кого-, чого-небудь, обдурювати когось. Іч, як він, падлюка, викручується! Жолкевський їде до нас по виписчиків, а він (Сагайдачний) нам очі відводить! (З. Тулуб); Украде (Тимошко) бу

відво́дити / відвести́ по́гляд (зір) від кого—чого. Переставати дивитися на кого-, що-небудь. Погиба подивився на скривлене болем і ненавистю обличчя Бараболі .. і одвів од нього погляд (М. Стельмах);
[[Категорія:Ві]]

Щир

2014-01-11T12:51:38Z

Мар`яна:

Щир-рослина "Amarantus caudatus", зап. (Даль)Amarantus paniculatus", южн. (Даль). Наявністю у цієї рослини "яскраво червоних неправдивих колосів", пояснюється знач. щир " червоність", тамб. (Даль)укр. щир "Amarantus paniculatus", болг. щир "амарант, лобода", сербохорв. штир " амарант", словенський.
[[Категорія:Щи]]

«Словарь української мови»

2014-01-11T12:33:54Z

Мар`яна:

Файл:Відвал.JPG

2014-01-11T12:28:07Z

Мар`яна: Мар`яна завантажив нову версію «Файл:Відвал.JPG»

Відвал

2014-01-11T12:27:42Z

Мар`яна:

Відва́л (рос. отвал, англ. spoil bank, spoil; н. Kippe f, Abraumkippe f, Halde f, Abraumhalde f) — це насип на земляній поверхні із пустих порід, одержуваних при розробці родовищ корисних копалин, хвостів збагачувальних фабрик. У світі обсяг відвалів порід, що утворилися, і виробничих відходів становить понад 2000 км3. В Україні утворилось 1063 породних відвалів, з яких біля 15-20% — ті, що горять, при цьому значна частина з них діючі. Вони займають площу 7188 га, де зберігається біля 1,7 млрд.м3 породи. Основна частина відвалів порід (1009) розташована на Донбасі[1].
Відвал — гірничо-технічна споруда, яка призначена для тимчасового або постійного розміщення розкривних порід, некондиційної мінеральної сировини.
В залежності від способу укладання розрізняють такі В.:
к о н і ч н і (або терикони) — найчастіше утворюються при відкатці породи рейковим транспортом (в перекидних вагонетках або скіпах) з поступовим нарощуванням колії;
х р е б т о в і — утворюються при вивезенні породи вагонетками підвісної канатної дороги або конвеєрами (стаціонарними чи пересувними), а також відвалоутворювачами розкривних порід;
п л а с к і — утворюються при вивезенні відходів (порід) у самоскидах та формуванні штабелю за допомогою бульдозерів.
За місцем розташування виділяють
внутрішні (у виробленому просторі кар'єрів),
зовнішні — за межами кар'єру та
комбіновані.
У залежності від механізації відвальних робіт, В. розподіляють на
екскаваторні,
бульдозерні,
конвеєрні та
гідравлічні.
[[Категорія:Ві]]

Файл:Відвал.JPG

2014-01-11T12:26:14Z

Мар`яна:

Вельможа

2014-01-11T12:20:42Z

Мар`яна:

«Словарь української мови»

2014-01-11T12:17:20Z

Мар`яна: