Нахаба

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 17:56, 27 листопада 2013; L.derevianko (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Нахаба, -би, ж. - негаразди, наглість

«Словарь української мови»

1) Бѣда, напасть. От, відкіля ся нахаба на мене! 2) Нахальство.

Сучасні словники

Нахаба
I -и, ч. і ж.
Людина, яка діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми, і не зважає на ставлення до цього інших.
II -и, ж., розм.
Нещастя, біда, напасть.


Нахаба (той, хто діє, поводиться зухвало, безцеремонно), зухвалець, нахабник; хам, хамло, хамлюга, хамула (той, хто поводиться безцеремонно, із викликом, грубо)
I -и, ч. і ж.
Людина, яка діє зухвало, безцеремонно, порушуючи моральні норми, і не зважає на ставлення до цього інших.
II -и, ж., розм.
Нещастя, біда, напасть.

Нахаба, и, ж., розм. Нещастя, біда, напасть.
Частенько [люди] дурощі снують, А доснуються до на¬хаби, — Тоді вже лихо тчуть (Гл., Вибр., 1951, 124);
— Чи вони [лікарі] подуріли, чи що, щоб в оцих здорових родючих кущах [винограду] добачати слабість?.. Це якась нахаба, ні що інше… (Коцюб., І, 1955, 212).


Рекомендовані джерела


  1. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.Том 2, ст. 530
  2. Новий тлумачний словник української мови. 42000 слів: У 4-х томах / Уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. — Київ: вид. Аконіт, 1998.
  3. Короткий тлумачний словник української мови. Близько 6750 слів / за ред. Д. Г. Гринчишина. — 2-е вид., доп. і перероб. — Київ: Рад. Школа, 1988.
  4. Великий тлумачний словник української мови / Упоряд. Т. В. Ковальова. — Харків: Фоліо, 2005. — 767 с. — (Бібліотека державної мови). — ISBN 966-03-2698-Х с.


Ілюстрації

Nakhaba 2.jpg

Інтернет-джерела