Зело

Зело́, -ла, с. Зелень, травянистое растеніе. Тихая роса сідала над зелом і древом. Мкр. Н. 35. Стало їх подвір’я зелом і древом заростати. КС. 1884. І. 32. Багато зела на цім огороді, то тяжко буде полоти. НВолын. у.

Зміст

1 Академічний тлумачний словник
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Джерела та література

Академічний тлумачний словник

ЗЕЛО 1, а, сер., заст., поет. Зелень (у 1 знач.). З-за густих будяків і всякого зела незабаром висунулись баштани з довгими рядками високих соняшників (Нечуй-Левицький, I, 1956, 499); Був вересень на початку; сонце пекло, аж шкварчить; по узгір'ях всяке зело пожовкло (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 120); Відволожені після спеки дощем, ласкаво пахнуть зела, квіти, земля (Володимир Бабляк, Вишн. сад, 1960, 78).

ЗЕЛО 2, присл., заст. Дуже. Пан воєвода сказати велів, що його війська зело потомлені стали від безперервних цілорічних боїв (Іван Ле, Побратими, 1954, 31).

ЗЕЛО 3, а, сер. Восьма літера церковнослов'янського і староруського алфавітів на позначення приголосного звука «з».