Мовчун Антоніна Іванівна. НДЛ грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка

Харків (1875 – 1885)

Тюрма

Свідоцтво про закінчення училища

У Харкові Борис продовжував зустрічатися зі своїм репетитором. Хлопець читав заборонену літературу і поширював її серед однокласників.

Під час літніх канікул 13-річний Борис у батьковій скрині на горищі знайшов «Кобзар». Враження від прочитаної книжки можна порівняти із потрясінням. За словами письменника, з того часу «Кобзар» став його «Євангелієм», а сам Т.Шевченко «зробивсь мені і до сього дня зостається пророком».

Під впливом Шевченкового слова Б.Грінченко став писати українською. Для однокласників він «видає» журнал українською мовою. Цікаво, що юний автор захопився різними жанрами: пише вірші, драми, критичні розвідки, навіть складав «Словарь український».

Зі спогадів дружини дізнаємося про арешт 15-річного Бориса. У нього знайшли заборонену літературу. Юнак не зізнався, в кого взяв книжки, тому його вкинули у в’язницю. Мужня поведінка Бориса викликала захоплення в молоді. Жахливі тюремні умови підірвали здоров’я і майбутню кар’єру Бориса.

Зі школи хлопця виключили без права продовжувати освіту. Фотокопія свідоцтва про закінчення IV класу Харківського реального училища свідчить, що він, згідно «з проханням батька увільнений з училища за домашніми обставинами».

Рік Борис перебував у батька на поруках, не маючи права навіть приїжджати в губернське місто, на хуторі Долбіно (Долбін Кут, Кути), куди родина переїхала 1875р., продавши Вільховий Яр.

А через рік хлопець з 10 крб. в кишені і невеликим вузликом з харчами та одягом пішки йде до Харкова. У велике життя Борис пішов із чотирикласною освітою. Великим ученим його зробила самоосвіта.

Дядько Микола Літарєв, материн брат, влаштував Бориса канцеляристом у Харківській казенній палаті. Жив юнак у страшенній бідності, обідав через день у найдешевшій їдальні. Проте саме робота канцеляриста показала Б.Грінченкові, що темні, забиті й неосвічені селяни не вміють захистити свої права. І в нього виникло бажання стати вчителем, щоб давати знання простим людям.

У квітні 1881 року Борис склав екзамен при Харківському університеті. Фотокопія свідоцтва засвідчує присвоєння йому звання вчителя початкового народного училища.

17-річний юнак ступив на тернисту дорогу народного вчителя. У цьому ж році відбувся й письменницький дебют молодого поета, якого підтримав І. Нечуй-Левицький. «Він одіслав деякі мої вірші в «Світ», і там вони надруковані під псевдонімом Іван Перекотиполе», – із вдячністю згадуватиме Б.Грінченко. Перша друкована поезія «До праці» дає цілковите уявлення про сутність перших творів молодого вчителя.

Учительській праці письменник віддав майже 10 років. Вважав, що саме тут він принесе своєму народові найбільше користі. А в яких умовах працював свідчить лист до приятеля І.Зозулі: «Школа – це маленька хатинка…; в ній дві поламаних парти, вибите скло, зрита долівка і страшенний холод. Книжок нема ні одної».

Працював самовіддано, навіть грамоту отримав, у якій зазначено, що він «при отличном поведении исполнял лежащие на нем педагогические обязанности с любов’ю, знаним дела и весьма успешно».

Школа в селі Нижня Сироватка, де Грінченко був завідувачем, збереглася (нині Сумська обл.).

Повінчавшись у ній 10 лютого 1884 р., Борис та Марія створили таку унікальну українську родину, феномен якої розгадували сучасники. Гармонія їхнього подружнього життя залишається загадкою й для нас.

Напередодні весілля Маруся писала своєму коханому: «Ми любимо один одного, у нас тепер одна душа, але любов до України і спільна праця на користь їй ще дужче з’єднають нас і дадуть силу перемогти все. Але ти це й сам розумієш ще краще мене… Твоя Маруся».

Фото

Свідоцтво про закінчення училища (ч.2)	Борис	Перші твори	Перша школа
Університет	Свідоцтво про одруження	Марія	Борис