Безбожник

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 10:15, 12 грудня 2013; A.tiutiunnyk (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Словник Бориса Грінченка

Безбожник, -ка, м. Безбожникъ, не признающій Бога. К. Псал. 59.

Безбожник-людина, що не визнає існу­вання бога, не вірує в бога.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

БЕЗБОЖНИК, а, чол.

1. Людина, що не визнає існування бога, не вірує в бога; безвірник. [Храпко:] У церкву не ходять, дома — не моляться, як звір, скотина яка, живуть... Чого ж ви хочете від безбожників?.. (Панас Мирний, V, 1955, 163); Крім «бунтаря», він придбав ще й звання безбожника (Іван Ле, Опов. та нар., 1950, 4).

2. перен., розм. Про безсовісну, погану людину. Хто смів сказать, що не богиня ти [Сікстинська мадонна]? Де той безбожник, що без серця дрожі В твоє лице небесне глянуть може? (Іван Франко, X, 1954, 143); Безбожник ви, пане Шеметун. Голуб — то ж божий птах... І у вас ото вистачає нахабства, щоб крутити голову такій пташці? (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 104).

Словник синонімів Полюги

БЕЗБОЖНИК - (той, хто не вірить в Бога) атеїст, безвірник, недовірок, невіра, у знач, ім. невірний, невіруючий.

Орфографічний словник української мови

Безбо́жник - іменник чоловічого роду, істота

Словник синонімів

БЕЗБОЖНИК див. БЕЗВІРНИК.

безбожник, АТЕЇСТ, недовірок, невіра, як ім. невірний, сов. невіруючий, рел. геретик, єретик, блюзнір.

Ілюстрації

Kfrydfytf.jpg Glyityig.jpg Kjhuioh.jpg Uglkutf.jpg

Медіа

Див. також

«Безбо́жник» — еженедельная газета атеистической направленности, издававшаяся в Советском Союзе с 21 декабря 1922 года по 20 июля 1941 года (с перерывом с января 1935 по март 1938). Газета являлась печатным органом Центрального Совета Союза воинствующих безбожников. Главной целью издания являлась антирелигиозная пропаганда.

Спілка войовничих безбожників

Спілка войовничих безбожників (у деяких джерелах — Спілка войовничих безвірників; рос. Сою́з вои́нствующих безбо́жников, раніше — Союз безбожников; Общество друзей газеты «Безбожник») — громадська організація в СРСР, заснована в 1925 році, що ставила за мету ідейну боротьбу з релігією в усіх її проявах.

Історія виникнення: Вирішальну роль у виникненні Союзу войовничих безбожників зіграла газета «Безбожник», що видавалася з 1922 року. Навколо неї швидко сформувалася мережа кореспондентів і читачів. Завдяки їм у серпні 1924 року в Москві було утворене Товариство друзів газети «Безбожник» (ОДГБ). І з'їзд ОДГБ, що відбувся у квітні 1925 року, ухвалив створити єдине всесоюзне антирелігійне товариство «Спілка войовничих безбожників СРСР» (СВБ СРСР, рос. «Союз воинствующих безбожников СССР»); в Україні було створене її республіканське відділення — СВБ УСРР.

11-15 червня 1929 року в Москві відбувся ІІ з'їзд Спілки безбожників, на якому було прийнято історичне рішення про перейменування організації в Союз войовничих безбожників (СВБ). Крім цього з'їзд затверджує устав СВБ СРСР.

Був розроблений план «безбожної п'ятирічки», що передбачав декілька етапів:

  • 1932–1933 рр. — закриття всіх церков, монастирів, молитовних будинків;
  • 1933–1934 рр. — зникнення релігійного світогляду, який міг виростати з виховання в родині й літератури;
  • 1934–1935 рр. — вся держава (і особливо молодь), мала бути охоплена антирелігійною пропагандою;
  • 1935–1936 рр. — в Радянському Союзі не повинно було залишитись жодного священнослужителя;
  • до 1937 року планувалось викорінити релігію «з самих потаємних місць».

Діяльність: Значок члена СВБ СРСР

Спілка войовничих безбожників відразу ж розгорнула велику роботу із пропаганди атеїзму, зі створення музеїв і виставок, випуску наукової й науково-популярної літератури, а також ряду періодичних видань (газета «Безбожник», журнали «Безбожник», «Антирелигиозник», «Воинствующий атеизм», «Юные безбожники» та інших, що виходили на різних мовах народів СРСР). Значна кількість літератури виходила в світ у видавництві «Безбожник», згодом Державному видавництві антирелігійної літератури (ГАИЗ). Згодом було створено мережу філіалів в союзних республіках, зокрема Спілку войовничих безвірників України.

Активність проявляли первинні організації СВБ на заводах, фабриках, у колгоспах, навчальних закладах. Число осередків СВБ досягло до 1940 р. 96 000, а число членів союзу — 3 000 000 чоловік. Серйозна увага приділялася підготовці атеїстичних кадрів. Були відкриті спеціальні курси (очні й заочні) для підготовки пропагандистів наукового атеїзму. Проводилася робота із впровадження в побут нових, безрелігійних свят й обрядів.

У СВБ активно співробітничали відомі діячі комуністичної партії — Н. К. Крупська, А. В. Луначарський, П. А. Красіков, І. І. Скворцов-Степанов, М. І. Бухарін й інші. Очолював СВБ протягом всіх років Омелян Ярославський.

В 1941 Спілка войовничих безбожників налічувала 3,5 мільйонів членів, прийнятих, переважно, методами адміністративного примусу. Із вторгненням німецьких військ діяльність Спілки була фактично припинена, що було пов'язано з використанням православ'я як чинника згуртовування перед обличчям небезпеки. Останній номер «Безбожника» вийшов у липні 1941 року. Офіційно організація була розпущена в 1947 році, а її функції перейшли до Всесоюзного товариства по поширенню політичних і наукових знань (товариство «Знання»).

Зовнішні посилання