Ялиця

Ялиця, -ці, ж. = Ялина 1. Гол. III. 431. Ялиця стогне й шелестить. Млак. 107. Ум. Яличка.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. (Abies, Mill.). Високе вічнозелене дерево родини соснових з густою пірамідальною кроною, м'якою плескатою хвоєю і великими шишками. Петро увидів себе [уві сні] біля орлиного гнізда на вершечку височезної, аж до самих хмар, стрункої ялиці (Дмитро Бедзик, Украдені гори, 1969, 103); Він стояв обличчям до сонця, розсунувши обома руками сріблясте галуззя молодих ялиць (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 26); Засніжені Татри... Ялиці, Смереки та буки ставні (Максим Рильський, III, 1961, 114); * У порівняннях. Поскакав зайчик вперед, а Тимофій почвалав за ним. Вийшли з лісу, йдуть полями. При дорозі здибують чоловіка, височенного, як стара ялиця (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 96);

Ілюстрації