Щурячий

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Щурячий, -а, -е. 1) Крысиный. Желех. 2) Принадлежащій, свойственный стрижу. Уся круча в щурячих норах. Харьк. у.


Сучасні словники

ЩУРЯЧИЙ 1, а, е. Прикм. до щур1; // Такий, як у щурів. — Я вуса ці викохую аж тридцять год. — Оці?! — захихотіла шинкарочка. — Оці щурячі хвостики? (Олександр Ільченко, Козацькому роду... 1958, 505).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 611.