Шляхтич

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Шляхтич, -ча, м. Дворянинъ. Ном. № 858, 880. Було тут три шляхтичі; два пило платило, а третій пив зброю лишив. Чуб. V. 64.












Сучасні словники

Особа, що належить до шляхти. Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, Адам [Міцкевич] зростав в обстановці, що її в якійсь мірі можна назвати патріархальною Іпа ідилічною (Максим Рильський, X, 1962, 48); Юзеф Крапивницький, хоч і зубожілий, але родовитий шляхтич, не міг не помітити зухвальства батрака (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26); — Але ж ви на наймита зовсім не схожі, — сказав я. — Бо я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть. Ми шляхтичі з батьків, з дідів (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 263); * У порівняннях. Маруся їла як ніколи. Все їй здавалося надзвичайно смачним, опришки так ґречно припрошували, мов які шляхтичі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 145).

Ілюстрації

[[Зображення:200px-Rembrandt._A_Polish_Nobleman._1637.PNG]


Медіа

Див. також

Шляхта

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 496.

Зовнішні посилання

http://sum.in.ua/s/shljakhtych