Шепт

Шепт, -ту, м. 1) Шепотъ. За вашим шептом нашого крику не чутно. Ном. № 12885. Шептом казати. НВолын. у. 2) мн. Нашептыванія, пришептыванія. Баб’ячі шепти. Черк. у.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШЕПТ, у, чол., розм. Те саме, що шепіт. Він поволі забувся і з шепту перейшов до голосної бесіди (Іван Франко, I, 1955, 340); Вона знизила голос аж до шепту (Леся Українка, III, 1952, 714); Тепер же він почувсь зовсім щасливий На тім візку, тонучи в тиху тьму у В той рай живий, в лугів тих озера бездонні, Під шемріт рік дзвінкий і ліса шепти сонні (Іван Франко, X, 1954, 202); А скільки було шептів та поговорів на її весіллі про те, як і чому вона «піймала» Порицького (Леся Українка, III, 1952, 748); І знов плакала Маруся, уявляючи собі всю ту картину: і здивовання о. Василя, змішане зі страхом за свою репутацію, і шепти та смішки цілого повіту (Гнат Хоткевич, II, 1966, 168); Тим часом Гапка заходилась з вечерею, бряжчала мисками, стукала і щось комусь з великим опалом доводила шептом (Марко Вовчок, VI, 1956, 238).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 441.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШЕ́ПІТ, поту, чол.

1. Тихе мовлення, при якому звуки вимовляються без участі голосових зв'язок. Щось десь тріщить, ламається, гупають чоботи, чується шепіт, дихання (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 238); Голос Антона перейшов у шепіт, дівчина ледве чула його (Микола Трублаїні, Шхуна.., 1940, 308); Мовою шепоту користуються лише найменші люди світу — пігмеї в тропічних лісах Центральної Африки та веди в джунглях Цейлону (Наука і життя, 8, 1969, 19); // перен. Тихий шум, шелест, дзюрчання і т. ін. Вона [пісня] не пестощі любови [любові], Не вітру шум, не шепіт хвиль (Іван Франко, XIII, 1954, 91); Данило лежав під дубом і під шепіт листя дрімав (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 426); Знову місток і внизу дзюркотливий шепіт чистої, аж до дна прозорої води (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 63); // заст. Чаклування, яке здійснює баба-шептуха. Ото слухають, слухають дівчата, та: «Бабо-бабо! От ми од вас хліб одіб'ємо — нащо все порозказували?».. «Дурні-дурні! Я ж вам хіба які мудрі шепоти розказую?..» (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 25); — Чи ви мене коло того знахарства заставали? Тая.. всі шепоти-наговори перезабула (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 317).

2. перев. мн., розм. Чутки, поголоски, розмови (перев. потайні).

3. у знач. присл. шепотом. Тихо, без участі голосу; пошепки. Кола говорив шепотом, щоб не будити дітей (Олексій Кундзіч, Пов. і опов., 1951, 28).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 440.