Відмінності між версіями «Чужий»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Чужий, -а, -е. '''Чужой. ''Зайшов аж у чужу землю. ''Рудч. Ск. І. 85. ''Чужої дитини не май за свою. ...)
 
 
Рядок 1: Рядок 1:
'''Чужий, -а, -е. '''Чужой. ''Зайшов аж у чужу землю. ''Рудч. Ск. І. 85. ''Чужої дитини не май за свою. ''Ном. № 1196. Чужа сторона. Чужбина. ''На чужій стороні кланяйся й вороні. ''Посл. ''Виряжала мати дочку в чужу стороночку. ''Макс. Ум. '''Чуже́нький, чуже́сенький. '''
+
'''Чужий''' - 1. Належний комусь іншому, не власний, не свій. Чужим добром не забагатієш (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 101); Іде чумак з-за Лиману З чужим добрим, безталанний, Чужі воли поганяє, Поганяючи, співає: — Доле моя, доле, Чом ти не такая, Як інша чужая? (Тарас Шевченко, I, 1963, 252); Нимидорі здалося, що їй стало легше на гарячому сонці чуже жито жати на одній постаті поруч з Миколою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 176); — Навіщо ж він надів чуже вбрання? (Олександр Довженко, I, 1958, 248); Йонька встиг по дорозі потрусити чужі ятері (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 510);
[[Категорія:Чу]]
+
//  Здобутий, зароблений не своєю і працею, не своїми зусиллями. — Як тобі не сором чужі гроші красти? Хіба ж ти їх заробив? — тихо й м'яко казав Жук (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 446);
 +
== Словник української мови ==
 +
'''Чужий''' 2. Не пов'язаний з ким-небудь родинними зв'язками; нерідний. А там і те я згадала, що я сиротую, що вбога я, та не при батькові-матері зросла, живу у чужій сім'ї з ласки (Марко Вовчок, I, 1955, 198); Всі встали з-за стола, подякували богові та Кайдашисі, а Мотря все стояла на одному місці, наче сирота в чужій сім'ї (Нечуй-Левицький, II, 1956, 287); [Кнуриха:] Найшли до нас з Січі запорожці і невеличкого хлопчика привезли з собою, накинули нам за сина узяти. Хоч чуже воно — та все ж дитина (Панас Мирний, V, 1955, 91); — Навіть шуліка не б'є чужих пташенят, коли вони ще в гнізді... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 311);  * У порівняннях. Він, мов чужий, підходить до свого просторого двору, відчиняє глуху хвіртку, і назустріч йому з темних деревин підіймаються Олеся і Гнат. Синок уже на зріст матір доганяв (Михайло Стельмах, II, 1962, 116); Коли Орися повернулася в хату, Одарка сиділа на лаві, біля дверей, як чужа, і мовчала (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 508);
 +
//  у знач. ім. чужий, жого, чол.; чужа, жої, жін.; чужі, жих, мн. Нерідна людина. [Варка:] Коли вже й рідня одно другому виїдає очі, то чого ж сподіватись від чужих?.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 187); — Так, дивний старий. Пішов і не попрощався. Як з чужим (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 78).  
 +
== Джерела ==
 +
*[http://sum.in.ua/s/chuzhyj Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 377. ]  
 +
== Ілюстрації ==
 +
<gallery>
 +
Чужий.jpg|
 +
</gallery>

Поточна версія на 00:23, 26 жовтня 2016

Чужий - 1. Належний комусь іншому, не власний, не свій. Чужим добром не забагатієш (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 101); Іде чумак з-за Лиману З чужим добрим, безталанний, Чужі воли поганяє, Поганяючи, співає: — Доле моя, доле, Чом ти не такая, Як інша чужая? (Тарас Шевченко, I, 1963, 252); Нимидорі здалося, що їй стало легше на гарячому сонці чуже жито жати на одній постаті поруч з Миколою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 176); — Навіщо ж він надів чуже вбрання? (Олександр Довженко, I, 1958, 248); Йонька встиг по дорозі потрусити чужі ятері (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 510); // Здобутий, зароблений не своєю і працею, не своїми зусиллями. — Як тобі не сором чужі гроші красти? Хіба ж ти їх заробив? — тихо й м'яко казав Жук (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 446);

Словник української мови

Чужий 2. Не пов'язаний з ким-небудь родинними зв'язками; нерідний. А там і те я згадала, що я сиротую, що вбога я, та не при батькові-матері зросла, живу у чужій сім'ї з ласки (Марко Вовчок, I, 1955, 198); Всі встали з-за стола, подякували богові та Кайдашисі, а Мотря все стояла на одному місці, наче сирота в чужій сім'ї (Нечуй-Левицький, II, 1956, 287); [Кнуриха:] Найшли до нас з Січі запорожці і невеличкого хлопчика привезли з собою, накинули нам за сина узяти. Хоч чуже воно — та все ж дитина (Панас Мирний, V, 1955, 91); — Навіть шуліка не б'є чужих пташенят, коли вони ще в гнізді... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 311);  * У порівняннях. Він, мов чужий, підходить до свого просторого двору, відчиняє глуху хвіртку, і назустріч йому з темних деревин підіймаються Олеся і Гнат. Синок уже на зріст матір доганяв (Михайло Стельмах, II, 1962, 116); Коли Орися повернулася в хату, Одарка сиділа на лаві, біля дверей, як чужа, і мовчала (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 508); 

// у знач. ім. чужий, жого, чол.; чужа, жої, жін.; чужі, жих, мн. Нерідна людина. [Варка:] Коли вже й рідня одно другому виїдає очі, то чого ж сподіватись від чужих?.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 187); — Так, дивний старий. Пішов і не попрощався. Як з чужим (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 78).

Джерела

Ілюстрації