Чортеня
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 05:41, 6 грудня 2016; Absyzonenko.im16 (обговорення • внесок)
Чортеня, -няти, с. Чертенокъ. Ум. Чортенятко. ЧОРТЕНЯ́, яти, сер. Зменш. до чорт[1].
Побіля старшини товпились чорти і чортенята; деякі з чортенят чіплялись за павутину, а інші визирали з тріщин (Олекса Стороженко, I, 1957, 355);
Даровитий художник-самоучка якраз у цей час викінчував центральний кадр [страшного суду]: хапкі до згуби, тоненькі чортенята вилами підпихали.. двоєженців у киплячі казани (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 8);
— Вона, чортеня, вродлива. Страшнувато до неї й підступати близько (Павло Автомонов, Коли розлуч. двоє, 1959, 600);
Хлопці бігцем рушили до вільшини. — Та не біжіть, чортенята! Ідете, то ідіть уже по-людському (Юрій Збанацький, Таємниця.., 1971, 20).
