Чкурнути
Чкурнути - ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИрідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИпідсил., ПОМЧА́ТИСЯпідсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯпідсил., ПОЛЕТІ́ТИпідсил., ПОЛИ́НУТИпідсил., ПОРИ́НУТИрозм., ПОГНА́ТИрозм., ПОГНА́ТИСЯрозм., ДРЕМЕНУ́ТИрозм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ПИ́РСНУТИрозм., ПРИ́СНУТИрозм. рідше, ДМУХНУ́ТИрозм., ДУ́НУТИрозм., ПОДУ́ТИ[ПОДУ́НУТИ]розм., ЗАЛОПОТА́ТИ[ЗАЛОПОТІ́ТИ]розм., ПОЛОПОТА́ТИ[ПОЛОПОТІ́ТИ]розм., МОТНУ́ТИСЯ[МОТОНУ́ТИСЯ]розм., ПОМЕСТИ́розм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм.,ПОЧЕСА́ТИрозм., ПОКАТА́ТИрозм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ]розм., УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ]розм., ГАЙНУ́ТИрозм., ГАСОНУ́ТИрозм., ХУ́РКНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИСЯрозм., ШАРАХОНУ́ТИрозм., ШКРЯБНУ́ТИрозм., ПРИПУСТИ́ТИрозм., ШУ́СНУТИрозм., ШМИГНУ́ТИ[ШМИГОНУ́ТИ]розм., ПОМАХА́ТИрозм., МАХНУ́ТИ[МАХОНУ́ТИ]розм., ПОШУМІ́ТИрозм., ПОЧУХРА́ТИрозм., ГАЗОНУ́ТИфам., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]фам., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]фам., УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]фам., ПІГНА́ТИдіал., ПОМКНУ́ТИдіал., ЗЛОПОТІ́ТИдіал., ПЕРХНУ́ТИдіал., ШУРНУ́ТИдіал.;
Сучасні словники
Мигцем майнула [Єлька] через садки, заховалась у бур’янах на кладовищі (О. Гончар); - Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); - Стій! Куди ти? - Я не можу балакати з комедіантами, - одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", - шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір’я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко);
