Відмінності між версіями «Чесання»
| Рядок 20: | Рядок 20: | ||
Окрім того, для невеликих обсягів виробництва можуть застосовувати чесальні верстати, що складаються з двох барабанів, покритих кардовими стрічками. | Окрім того, для невеликих обсягів виробництва можуть застосовувати чесальні верстати, що складаються з двох барабанів, покритих кардовими стрічками. | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
Поточна версія на 10:59, 30 травня 2021
Чеса́ння — механічна обробка текстильної сировини (льону, бавовни, конопель, вовни), що полягає у розділенні волокон, очищенні їх від засмічуючих домішок та перетворення розпушеної маси на готову кужіль. Чесання також відоме як ми́кання, звідси походить і інша назва кужелі — «мичка».
У чесанні виділяють два етапи: первинне (гребінне) чесання і вторинне (кардне чесання, кардування, пачісування). Процес чесання льону, конопель, бавовни слідує за процесом тіпання — звільнення волокон від костриці (у бавовни — від насіння). Нп.
Ручне чесання
До поширення промислового текстильного виробництва чесання проводили вручну, за допомогою знарядь, відомих під загальною назвою «чесалок». Для первинного, грубішого чесання використовували гребінки (або «залізні щіті») — дерев'яні дошки з набитими металевими зубцями. Круглі щітки з такими зубами називалися дергальними щітками чи де́ргавками. Жмут витіпаного льону або конопель протягували через зубці (це називалося «щітити»), розпрямляючи волокна і очищаючи їх від домішок — довгих і грубих волокон, решток костриці. Вичісані відходи, відомі як клоччя, погано підходять для прядіння, але з них могли виробляти грубі нитки («вал»), придатні для ткання грубого полотна — валовини (ряднини). З останньої робили мішки, рядна. Зістрижену і випарену вовну також чесали на гребінці, вирівнюючи її й очищаючи від сміття, це називалося «чухранням».
Для наступного етапу чесання, більш ретельного і тонкого («пачісування»), застосовували щітки («щіті», «пачесовачки») зі свинячої щетини або тонкого дроту. Процес здійснювався двома щітками — волокна «перетирали» між ними. Під час чесання щітками (це називалося «пачісувати льон») відходили дрібні м'які волокна — па́чо́си або пачіски́ (діал. «штим»). М'якіші і коротші, ніж волокна клоччя, вони підходили для виробництва не дуже тонких тканин — так званного гребінного або пачіснього полотна (гребі́нниці), призначеного для верхнього одягу. Випачісувані дуже короткі волокна, що залишалися після чесання, були відомі як «тринадцятка» — перший ґатунок кужелі. З неї виробляли найтонше полотно, яке теж звалося тринадцяткою. Воно призначалося для спідньої білизни.
|
Машинне чесання
У текстильній промисловості для чесання використовують чесальні машини. Гребінне чесання виконують на гребенечесальних машинах, кардне — на кардочесальних.
Ретельніше і тонкіше чесання, що у ручній обробці здійснювалося щітками, у промисловості проводять на кардових машинах («кардах»), через що воно називається кардним або кардовим. Робочим органом таких машин є карди (від нім. Karde < лат. carduus — «ворсувальна шишка») — широкі стрічки із закріпленими на них голками, схожі на щітки. Колись замість кардових стрічок у таких машинах використовували ворсувальні (ворсильні) шишки — супліддя деяких рослин, таких як черсак.
Окрім того, для невеликих обсягів виробництва можуть застосовувати чесальні верстати, що складаються з двох барабанів, покритих кардовими стрічками.
