Черепок

Черепо́к, -нка, м. 1) Черепокъ. Рудч. Ск. II. 154. Дарма, що в черепку, аби куриця жарена. Ном. № 12183. 2) Черепъ человѣка. Константиногр. у. Ум. Черепо́чок. Чуб. V. 1123.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Уламок, осколок розбитого глиняного, фарфорового, фаянсового та ін. виробу. На камені кілька хлопців черепками грає (Степан Руданський, Тв., 1959, 182); Кілки змітали скло з етажерок дощем черепків, шибки під молотками осипалися з вікон (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 88); Макітра глухо зойкнула й розлетілась на черепки (Олесь Донченко, Пісня.., 1947, 40); Сашко звелів сьогодні й завтра зранку приховати хліба.., а також гострих черепків для рогатки (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 83); * Образно. Розбилася, розвалилася її бундючна гордість, але хоч черепки, хоч крихти від неї лишились! (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 227).

"Словопедія"

Невеликий, перев. старий, надбитий, поганої якості горщик, чашка, миска і т. ін. Заєць знайшов під дубом старого черепка, що покинули пастухи, як варили куліш (Нечуй-Левицький, III, 1956, 292); З одної хати шпарко вибігла дівчина з черепком в руці, либонь до сусідки жару набрати (Леся Українка, III, 1952, 555); [Оксана:] І нащо ви ці черепки купуєте? Такі гарні чайники продають.., (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 73).

УКРЛІТ.ORG_Cловник

тільки одн., спец. Стінка глиняного, фарфорового й фаянсового посуду. Посудини, створені на гончарському крузі, відзначалися тонким черепком, багатством і вишуканістю форм (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 13).

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

Невеликий, перев. старий, надбитий, низької якості горщик, чашка, миска і т. ін.

Ілюстрації

Цікаві факти

Використання та видобування глин в доісторичний період

Початок їх використання сягає глибокої давнини. Первісна людина не могла не звернути увагу на здатність вологого глинистого ґрунту сприймати й утримувати відбитки слідів і різних важких предметів. Це дозволило перейти до виготовлення з пластичного глинистого матеріалу різноманітних речей, спершу – ляльок і культових фігурок, пізніше – посудин, необхідних для зберігання рідини й готування їжі. Фрагменти (черепки) глиняного посуду є найбільш частими знахідками під час розкопок археологічних пам’яток епохи неоліту (починаючи з VII тис. до Р.Х.). Тривалий час глиняний посуд висушували лише на повітрі (не обпалювали). Бажання прискорити цей процес за сталого виготовлення посуду привело до розміщення виробів біля багаття. Імовірно таким чином було відкрито властивості глин під дією вогню виявляти більш високі міцнісні якості. З часом було створено гончарні печі (горни), які забезпечували необхідний температурний режим і рівномірність обпалювання керамічних виробів. Уже в період неоліту в розвинутих центрах гончарства використовували печі, що складалися з двох рукавів – вертикального й горизонтального. Такий горн зводили на крутому березі ріки, або на схилах ярів чи пагорбів, використовуючи рельєф для утворення L–подібної порожнини. Горизонтальний рукав слугував паливником, а вертикальний забезпечував природне дуття (саме в ньому розміщували висушені глиняні горщики). В окремих випадках отвір вертикального рукава заповнювали поверх горщиків дрібною глиняною ламанню, протягом 5 – 6 годин підтримували у топці інтенсивний вогонь, після чого верх горна засипали піском, а отвір паливника замуровували глиною. У такому стані піч залишали на кілька днів (вважають, що температура в такому агрегаті могла перевищувати 10000 С). Потім розкривали паливник, пізніше – верх горна й витягали керамічний посуд. Такі неолітичні печі були виявлені археологами в Месопотамії, Північній Африці, Східній Європі. Тут гончарна справа не тільки задовольняла важливі утилітарні потреби суспільства, а й уперше наблизилась до вишуканого художнього мистецтва, яскравим прикладом якого є численні керамічні вироби трипільської культури (Україна). Розуміння якісної зміни властивостей гірських порід за їх вогневої обробки, набуте гончарами в процесі обпалення глин, було використане для термічного перетворення інших корисних копалин, зокрема під час створення скла (починаючи з IV тис. до Р.Х.). Не виключено, що досвід мурування печей для обпалювання глиняних виробів, а також тиглів для плавлення фаянсової поливи давні гірники-металурги могли використовувати для спроб витоплювання металів . При цьому слід зауважити, що перші свідоцтва плавлення міді (IХ – VIII тис. до Р.Х.) передують знахідкам керамічних виробів (за термінологією археологів – це період докерамічного неоліту), тому гончарні печі не слід вважати прямим прототипом і необхідною умовою виникнення перших металургійних горнів (принаймні, у найдавніших осередках зародження металургії міді). Величезне значення для подальшого поступу людства мало використання глин з будівельною метою. У перших цивілізаційних центрах, що виникли на рівнинах поблизу басейнів великих рік (території Єгипту, Індії, Китаю, Месопотамії, України), не вистачало природного каменю, причому його ламання потребувало великих зусиль і гірничого досвіду, тому основним будівельним матеріалом були глини . Найбільші у світі ранньоземлеробські поселення, мешканці яких освоїли масштабну розробку глин і використовували глинобитні матеріали в будівництві , зафіксовані на території України (трипільська культура). Під час будівництва житла трипільці обмазували глиною дерев’яний каркас, висушували й обпалювали стіни. Площі трипільських поселень (V – III тис. до Р.Х.) зазвичай сягали кількох десятків гектарів, а в деяких випадках – до 250 – 400 га, що багаторазово перевищувало розміри відомих протоміст і поселень тогочасного світу (наприклад, площа протоміста Чатал-Гююк дорівнювала 13 га, легендарного Єрихону - 15 га). Видатним винаходом людства було створення дрібнорозмірних будівельних елементів у вигляді формованого з глини сирцю. Найдавніші свідоцтва застосування невипаленої глиняної цегли походять з Центральної Анатолії. З такої великогабаритної цегли було збудоване селище Ашиклі-Гююк, огороджене оборонною стіною (перша половина IХ тис. до Р.Х.), і згадуване протомісто Чатал-Гююк, причому сирцеве мурування датоване тут серединою VII тис. до Р.Х. Дещо пізніше виготовлення сирцевої цегли опанували в Давньому Єгипті і Месопотамії. Ймовірно саме тут у III тис. до Р.Х. почали виробляти випалену цеглу , яка ефективно протистояла волозі й мала високу довговічність. Значущість цієї події відображено навіть у Біблії: „І мовляли одно одному: Нумо лишень робити цеглу та випалювати. І була в них цегла за камінь, а земляна смола (бітум) за вапну. І мовляли: Нумо споруджувати місто із баштою, щоб її верх був до небес”. Припускають, що Вавилонською вежею називали зикурат Етеменанкі („будівля, де сходяться земля і небо”), підвалини якого збереглися до нашого часу. Руїни величезних зикуратів (від дієслова „zugaru” – „будувати високо”) виявлено на території Іраку та Ірану, причому розміри фундаментів цих споруд іноді були більшими ніж 100 на 100 м, а обрахована висота – 50 м. Будівництво подібних храмів, а також самого міста Вавилона потребувало розробки величезних глиняних кар’єрів, про розміри яких можна тільки здогадуватися за залишеними „слідами” великого міста . Цікаво, що під час будівництва найбільшої споруди в історії людства – Великої китайської стіни , загальна протяжність якої понад 5 тис. км, основним будівельним матеріалом (поряд із кам’яними плитами) були глина й глиняна цегла. Об’єми видобутку глини для зведення стіни становили тільки за часів царювання імператора Ши Хуан-ді (III ст. до Р.Х.) більше 30 млн. м3. Зв’язок споруд-гігантів і гірничих розробок, що забезпечували їх глинами, характерна риса розвитку промислу будівельних матеріалів у давньому світі. Уже в неоліті широке розповсюдження дістають ямний та кар’єрний способи розробки глин. Це зумовлено тим, що глиняні поклади виходять на земну поверхню або перебувають під тонкими шарами поверхневих ґрунтів, що не потребує значних обсягів розкривних робіт. За знаряддя праці правили дерев’яні та кістяні копачки, кам’яні сокири, пізніше – кайла й лопати. Способи видобутку глин майже не змінювалися протягом кількох тисячоліть. Найдавнішим зображенням праці гірників, яке дійшло до нашого часу, є глиняна табличка VII ст. до Р.Х., знайдена в святилищі Посейдона поблизу Коринфа (Греція). На ній відтворено ямну розробку глини: ліворуч гірник підіймає кайло, щоб у наступну мить відбити шматок глини від стінки виробки, на дні ями хлопчик навколішки збирає грудки в кошик, праворуч – чоловік передає хлопцеві важку посудину з глиною; для повноти композиції посередині зображена амфора з водою. Цікаво, що на багатьох табличках із храму Посейдона, де були зображені різні ремесла, гірництво представлено видобутком глин (свідчення значної поширеності саме цих гірничих робіт). x140px