Відмінності між версіями «Чабан»
(→Див. також) |
|||
| Рядок 25: | Рядок 25: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Gjaj.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Gjaj.jpg|x140px]] | ||
|} | |} | ||
| − | |||
| − | |||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
| Рядок 149: | Рядок 147: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
| + | [http://sum.in.ua/s/chaban Академічний тлумачний словник (1970—1980)] | ||
| + | |||
| + | [http://ukrlit.org/slovnyk/%D1%87%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%BD Чабан] | ||
| + | =[http://ukrlit.org/slovnyk/%D1%87%D0%B0%D0%B1%D0%B0%D0%BD Словник української мови] | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
[http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0 Вікіпедія] | [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0 Вікіпедія] | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут суспільства]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут суспільства]] | ||
[[Категорія:Слова 2014 року]] | [[Категорія:Слова 2014 року]] | ||
Версія за 09:54, 10 грудня 2014
Зміст
Словник Грінченка
Чабан, -на, м. 1) Пастухъ овецъ. Херс. у. Чабан вранці з сопілкою сяде на могилі. Шевч. 2) Названіе вола. Kolb. І. 65. Ум. Чабанець. КС. 1883. XI. 509. Був собі чабанець, та такті, шо як вік ізмалку все вівці пас, то й нічого не знав. Мнж. 10.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЧАБА́Н, а, чол. Те саме, що вівчар 1. У холодочку, під вербою, Приліг чабан спочить; Кийок поклав під головою, Собака у ногах лежить (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 89); А недалеко край дороги Отару гнали чабани (Тарас Шевченко, II, 1963, 363); Колись грузинський письменник Казбегі, щоб добре взнати народ, на деякий час пішов у чабани (Павло Тичина, III, 1957, 72); * У порівняннях. Зранку здійнявся вітер. Як чабан овець, гнав прудко кудись отару сірих хмар (Андрій Головко, I, 1947, 43). =Словник української мови
ЧАБА́Н, а́, ч. Те саме, що вівча́р 1. У холодочку, під вербою, Приліг чабан спочить; Кийок поклав під головою, Собака у ногах лежить (Гл., Вибр., 1951, 89); А недалеко край дороги Отару гнали чабани (Шевч., II, 1963, 363); Колись грузинський письменник Казбегі, щоб добре взнати народ, на деякий час пішов у чабани (Тич., III, 1957, 72); *У порівн. Зранку здійнявся вітер. Як чабан овець, гнав прудко кудись отару сірих хмар (Головко, І, 1947, 43).
Чабан Чабан, на, м.
1) Пастухъ овецъ. Херс. у. Чабан вранці з сопілкою сяде на могилі. Шевч.
2) Названіе вола. Kolb. І. 65. Ум. Чабанець. КС. 1883. XI. 509. Був собі чабанець, та такті, шо як вік ізмалку все вівці пас, то й нічого не знав. Мнж. 10.
Ілюстрації
|
|
|
|
Див. також
Тарас Шевченко – Саул
В непробудимому Китаї, В Єгипті темному, у нас І понад Індом і Євфратом Свої ягнята і телята На полі вольнім вольно пас Чабан було в своєму раї. І гадки-гадоньки не має, Пасе, і доїть, і стриже Свою худобу та співає… Аж ось лихий царя несе З законами, з мечем, з катами, З князями, темними рабами. Вночі підкрались, зайняли Отари з поля; а пасущих, І шатра їх, убогі кущі, І все добро, дітей малих, Сестру, жену і все взяли, І все розтлили, осквернили, І осквернених, худосилих, Убогих серцем, завдали В роботу-каторгу. Минали За днями дні. Раби мовчали, Царі лупилися, росли І Вавілони муровали. А маги, бонзи і жерці (Неначе наші панотці) В храмах, в пагодах годувались, Мов кабани царям на сало Та на ковбаси. І царі Самі собі побудували Храми, кумирні, олтарі. Раби німії поклонялись. Жидам сердешним заздро стало, Що й невеличкого царя І з кизяка хоч олтаря У їх немає. Попросили Таки старого Самуїла, Щоб він де хоче, там і взяв, А дав би їм, старий, царя. Отож премудрий прозорливець, Поміркувавши, взяв єлей Та взяв од козлищ і свиней Того Саула здоровила І їм помазав во царя. Саул, не будучи дурак, Набрав гарем собі чималий Та й заходився царювать. Дивилися та дивувались На новобранця чабани Та промовляли, що й вони Таки не дурні. «Ач якого Собі ми виблагали в бога Самодержавця». А Саул Бере і город, і аул, Бере дівча, бере ягницю, Будує кедрові світлиці, Престол із золота кує, Благоволеньє оддає Своїм всеподданнійшим голим. І в багряниці довгополій Ходив по храмині, ходив, Аж поки, лобом неширокий, В своїм гаремі одинокий, Саул сердега одурів.
Незабаром зібралась рада. «Панове чесная громадо! Що нам робить? Наш мудрий цар, Самодержавець-господар, Сердешний одурів. Панове! Чи нам його тепер лічить? Чи заходиться та зробить Царя здоровшого?» По мові, По мудрій раді розійшлись Смутнії пастирі. В кедровій В новій палаті цар не спить, Не їсть, не п’є, не гомонить. А мовчки долі, всемогучий, Дере порфіру на онучі І ніби морщить постоли, Плете волоки, озуває І у кедрових стін нових Про батькове осля питає. То возьме скіпетр і заграє, Мов на сопілці. Чабани, Веніамінові внучата, Тельця отрокам принесли, Щоб їм дозволено співати У сінях царських. Заревла Сивоборода, волохата Рідня Саулова пузата, Та ще й гусляра привела, Якогось чабана Давида. «І вийде цар Саул, і вийде,— Чабан співає,— на войну…» Саул прочумався та й ну, Як той москаль, у батька, в матір Свою рідоньку волохату І вздовж, і впоперек хрестить. А гусляра того Давида Трохи не вбив. Якби він знав, Яке то лихо з його вийде, З того лукавого Давида, То, мов гадюку б, розтоптав І ядовитую б розтер Гадючу слину. А тепер Плугами, ралом не розорем Прокляту ниву: проросла Колючим терном. Горе! Горе! Дрібніють люде на землі, Ростуть і висяться царі!
13 октября [1860, С. Петербург]
Джерела та література
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
