Відмінності між версіями «Цапиний»
| Рядок 4: | Рядок 4: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | ||
| + | ЦАПИ́НИЙ, а, е. Прикм. до цап. Увійшли несміливо якісь два столяри, старі німці в заялозених сюртуках і в таких старомодних узеньких штаненятах, що їх сухі тонкі ноги були схожі на цапині (Нечуй-Левицький, III, 1956, 245); Дослухуючись до звуків і шумів ночі, він пізнавав за дверима кроки домовика, що має цапині копита (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 17); | ||
| + | // Вигот. з шкури цапа. Та тепер вже молоденький [козак] Коня не сідлає, А цапині постоли він На ноги взуває (Іван Манжура, Тв.. 1955, 111); | ||
| + | // перен., розм. Такий, як у цапа. Остапові згадавсь котигорошок. — Хіба я боюсь смерті? — чув він його цапиний голос. — Зроду-звіку... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 366); Дід Прохор задоволено сміявся, по-молодецькому розправляв свої сиві кущуваті вуса, погладжував цапину борідку (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 18). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 15:32, 11 листопада 2021
Цапиний, -а, -е. Козлиный. Ой у тебе, вражий діду, цапиная борода. Нп. Ріжки цапині. Г.-Арт. (О. 1861. ІІІ. 104). Цапиний голосок. Кв.
Зміст
Сучасні словники
ЦАПИ́НИЙ, а, е. Прикм. до цап. Увійшли несміливо якісь два столяри, старі німці в заялозених сюртуках і в таких старомодних узеньких штаненятах, що їх сухі тонкі ноги були схожі на цапині (Нечуй-Левицький, III, 1956, 245); Дослухуючись до звуків і шумів ночі, він пізнавав за дверима кроки домовика, що має цапині копита (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 17); // Вигот. з шкури цапа. Та тепер вже молоденький [козак] Коня не сідлає, А цапині постоли він На ноги взуває (Іван Манжура, Тв.. 1955, 111); // перен., розм. Такий, як у цапа. Остапові згадавсь котигорошок. — Хіба я боюсь смерті? — чув він його цапиний голос. — Зроду-звіку... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 366); Дід Прохор задоволено сміявся, по-молодецькому розправляв свої сиві кущуваті вуса, погладжував цапину борідку (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 18).
Ілюстрації
|
|
|
|
