Відмінності між версіями «Хлоп’ячий»

Поточна версія на 00:01, 23 жовтня 2018

Хлоп’ячий, -а, -е. Принадлежащій, относящійся къ мальчикамъ, ребяческій, мальчишескій. Чуб. І. 117. Хусточка в його, що з кишені виймав, то не хлоп’яча, а притьмом дівоча. Кв. По хлоп’ячі. Какъ мальчикъ, какъ мальчика. Як її одягали, як постригали по хлоп’ячі, вона не пручалась, нічого не казала, тільки що плакала. Кв.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ХЛОП'Я́ЧИЙ, а, е. Прикм. до хлопець 1. — Остап, цей тихий та слухняний був з самого малечку.. Зате Артем!.. Де бійка хлоп'яча, там і він неодмінно (Андрій Головко, II, 1957, 576); Зінько з Оверком — найзапекліші витівники, верховоди в хлоп'ячому гурті (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 16); Три руки із-за бар'єра — дві дівочі й одна хлоп'яча — все махали йому, бажали щасливого польоту (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 292); // Признач. для хлопця, хлопців. — На цих ковзанах, ще зовсім маленькою дівчинкою, каталась не хто-небудь, а його рідна, єдина, улюблена тітка Мирослава. Він зразу так і прохолов: — Значить, вони — дівчачі! Не хочу. Хочу тільки хлоп'ячі! (Андрій Головко, II, 1957, 589); Струнка дівчина з чорними кучерями, що вибивалися з-під картатої хлоп'ячої кепки, зайшла до вишки (Олесь Донченко, II, 1956, 70); // Пов'язаний з періодом дитинства та юнацтва (про хлопця). О сни хлоп'ячих літ! По вас я знов сумую (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 390); Про нього знали, що він учився колись — за хлоп'ячих років — мистецтва вироблювати фарфор (Іван Микитенко, II, 1957, 441); Уже не рвать мені шипшини в ярках осінніх, повних сну, я більше щастя не зустріну, як днів хлоп'ячих не верну... (Володимир Сосюра, II, 1958, 452); // Власт. хлопцеві, хлопцям; такий, як у хлопців. Роки чкаловського дитинства минали прудко, веселі й метушливі, позначені хлоп'ячою зухвалістю... (Олександр Ільченко, Звич. хлопець, 1947, 8); Зачіску вона носила майже на хлоп'ячий манір (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 30); Максим Нерчин мусив визнати, що не переборов досі в собі хлоп ячий нахил до романтики (Натан Рибак, Час, 1960, 13); Пошматувавши одяг і в кров подряпавши тіло, видерлася Сахно на той бік [живоплоту], кленучи себе за хлоп'ячі витівки (Юрій Смолич, I, 1958, 90); // у знач. ім. хлоп'яче, чого, сер. Те, що характерне для хлопців. Входять Вася та Іван Цупрун, стрункий юнак, у якого перші ознаки мужності ще переплітаються з залишками хлоп'ячого (Іван Микитенко, I, 1957, 436); Живучи у Каленика Романовича, він намагався бути серйозним і витриманим, а насправді у нього було ще багато хлоп'ячого (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 19).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 86.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Хлоп'ячий, -а, -е. Принадлежащій, относящійся къ мальчикамъ, ребяческій, мальчишескій. Чуб. І. 117. Хусточка в його, що з кишені виймав, то не хлоп'яча, а притьмом дівоча. Кв. по хлоп'ячі. Какъ мальчикъ, какъ мальчика. Як її одягали, як постригали по хлоп'ячі, вона не пручалась, нічого не казала, тільки що плакала. Кв.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ХЛОП’Я́ЧИЙ, а, е. Прикм. до хло́пець 1. — Остап, цей тихий та слухняний був з самого малечку.. Зате Артем!.. Де бійка хлоп’яча, там і він неодмінно (Головко, II, 1957, 576); Зінько з Оверком — найзапекліші витівники, верховоди в хлоп’ячому гурті (Горд., II, 1959, 16); Три руки із-за бар’єра — дві дівочі й одна хлоп’яча — все махали йому, бажали щасливого польоту (Гончар, Тронка, 1963, 292); // Признач, для хлопця, хлопців. — На цих ковзанах, ще зовсім маленькою дівчинкою, каталась не хто-небудь, а його рідна, єдина, улюблена тітка Мирослава. Він зразу так і прохолов: —— Значить, вони — дівчачі! Не хочу. Хочу тільки хлоп’ячі! (Головко, II, 1957, 589); Струнка дівчина з чорними кучерями, що вибивалися з-під картатої хлоп’ячої кепки, зайшла до вишки (Донч., II, 1956, 70); // Пов’язаний з періодом дитинства та юнацтва (про хлопця). О сни хлоп’ячих літ! По вас я знов сумую (П. Куліш, Вибр., 1969, 390); Про нього знали, що він учився колись — за хлоп’ячих років — мистецтва вироблювати фарфор (Мик., II, 1957, 441); Уже не рвать мені шипшини в ярках осінніх, повних сну, я більше щастя не зустріну, як днів хлоп’ячих не верну… (Сос., II, 1958, 452); // Власт. хлопцеві, хлопцям; такий, як у хлопців. Роки чкаловського дитинства минали прудко, веселі й метушливі, позначені хлоп’ячою зухвалістю… (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 8); Зачіску вона носила майже на хлоп’ячий манір (Гур., Друзі.., 1959, 30); Максим Перчин мусив визнати, що не переборов досі в собі хлоп’ячий нахил до романтики (Рибак, Час.., 1960, 13); Пошматувавши одяг і в кров подряпавши тіло, видерлася Сахно на той бік [живоплоту], кленучи себе за хлоп’ячі витівки (Смолич, І, 1958, 90); // у знач. ім. хлоп’я́че, чого, с. Те, що характерне для хлопців. Входять Вася та Іван Цупрун, стрункий юнак, у якого перші ознаки мужності ще переплітаються з залишками хлоп’ячого (Мик., І, 1957, 436); Живучи у Каленика Романовича, він намагався бути серйозним і витриманим, а насправді у нього було ще багато хлоп’ячого (Сенч., На Бат. горі, 1960,19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 86.

Хлоп’ячий, а, е. Принадлежащій, относящійся къ мальчикамъ, ребяческій, мальчишескій. Чуб. І. 117. Хусточка в його, що з кишені виймав, то не хлоп’яча, а притьмом дівоча. Кв. По хлоп’ячі. Какъ мальчикъ, какъ мальчика. Як її одягали, як постригали по хлоп’ячі, вона не пручалась, нічого не казала, тільки що плакала. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 403.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

хлоп'ячий -а, -е. Прикм. до хлопець 1). || Признач. для хлопця, хлопців. || Пов'язаний з періодом дитинства та юнацтва (про хлопця). || Власт. хлопцеві, хлопцям; такий, як у хлопців. || у знач. ім. хлоп'я́че, -чого, с. Те, що характерне для хлопців.

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

[1]

[2]