Ушко

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

У́шко, -ка, с. 1) = Вушко. 2) мн. Пельмени, родъ вареничковъ съ мясомъ въ супѣ. Котл. Ен. V. 14.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 789. ВУ́ХО, а, сер.

1. Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо, веселить серце (Панас Мирний, IV, 1955, 232); Все чує вухо, пильно стежить око І серце теж події провіща (Микола Бажан, I, 1946, 282); Внутрішнє вухо; // Зовнішня хрящова частина органу слуху; вушна раковина. За вуха вона [дівчина] позатикала пучки дрібненького барвінку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 275); Кінь обережно ступав лісовою дорогою, наставляючи вперед вуха (Юрій Яновський, II, 1958, 214). ♦ Аж у вухах лящить — про дуже голосний, переважно неприємний крик, розмову, брязкіт і т. ін. Котька верещить, аж у вухах лящить (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 201); З парубками йдуть і дівчата. Вони теж співають, і пісня аж лящить у вухах, луною відбивається в левадах (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 12); Вуха в'януть — неприємно, гидко слухати що-небудь непристойне. Стидно, аж вуха в'януть (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 300); Іноді полюбляє такі міцні слівця, від яких вуха в'януть (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 209); Вуха займаються (зайнялися) — вуха червоніють (від сорому і т. ін.). Ґонтар відчув, як від сорому зайнялись його вуха (Яків Баш, Вибр., 1948, 13); Вухами ляпати (хляпати) — те саме, що Гав ловити (див. ґава). — А дядько Гордій поважно до жінок стиха: — Тільки ж ви глядіть тут, не вухами ляпати прийшли. Голосуватимемо чи що, глядіть же й ви! (Андрій Головко, II, 1957, 126); Вже зріють у ній ті гарячі слова, які вона вигорне там, де слід. А поки що каже будівникам: — Поправлятимем. Тільки ви теж вухами не хляпайте. Разом з вами будемо поправляти (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 82); Вуха позакладало кому, безос. — хтось не може чути, утратив слух, — Та вже ж чую: не позакладало мені вух, — обізвалась Мокрина, розсердившись (Нечуй-Левицький, II, 1956, 238); Вухо [завжди] на сторожі в кого — хтось [завжди] уважний, готовий до будь-якої несподіванки. Риндичка зовні виглядала так: маленька, кругленька, дуже метка, рухалась швидкими куценькими кроками, а вухо завжди на сторожі (Мистецтво, 1, 1956, 41); Вухо (вуха) ріже — звучить різко, грубо; неприємно для слуху. На розхряпаних вікнах сиділи хлопці й співали, їхні голоси високі, неодностайні, різали вухо дзвінким і гострим склом (Іван Микитенко, II, 1957, 178); Голова з вухами див. голова; Держати (тримати) вухо гостро див. гостро; До вуха долітати (долетіти, дійти і т. ін.) — почути щось здалека; дізнатися про щось. — Чи ти бачиш, хто за сотню верстов.. примчався до тебе, не спавши і не прилягавши й на часину ..з того безталанного часу, як тяжка звістка дійшла до її вуха? (Панас Мирний, I, 1954, 357); Раптом до вуха долітає давно жданий поклик трембіти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 323); Драти (надрати, нам'яти і т. ін.) вуха [вуші] — карати, тягаючи за вуха. Навкруги дітям часто скубли волосся, драли вуші, періщили ременем (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 19); [Поліна К.:] А от коли твій Льонька ще раз покаже сюди свій товстий ніс і розбійничу бороду, я йому намну вуха, будь певна (Іван Кочерга, II, 1956, 110); За вуха тягти (тягнути, витягувати і т. ін.) кого — всіляко допомагати тому, хто сам не прагне або не здатний до якоїсь діяльності, якогось заняття. Не раз витягував [Віталик] Тоню за вуха по фізиці та математиці... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 28); Звучати у вухах див. звучати; І за вуха не відтягти кого від чого — ніяк не відсторонити когось від чого-небудь. — Дай вам землю під селом, так вас од неї й за вуха не відтягнеш (Андрій Головко, II, 1957, 22); І за вухом не свербить кого і кому — хтось не звертає ніякої уваги на що-небудь; комусь байдуже. Мірошник спить та спить. Вода ж біжить... Хомі й за вухом не свербить (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 39); І (навіть) вухом не вести — не звертати ніякої уваги, бути зовсім байдужим. Молодий комсомолець старанно їх просив трохи зачекати, посилаючись на те, що в канцелярії якраз відбувається засідання. Але вони й вухом не вели (Григорій Епік, Тв., 1958, 273); І стіни мають вуха — треба говорити обережно, бо можуть підслухати; Їсть (їдять і т. ін.), аж за вухами лящить — їсть (їдять і т. ін.) з великим апетитом, жадібно. Він знай усе моргав однією бровою і вусом та уминав яєшню, аж за вухами лящало (Панас Мирний, I, 1954, 297); Своє сало в торбі тримає, а моїх курей їдять, аж за вухами лящить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 357); Краєм (краєчком) вуха чути (почути, піймати) див. край; Ловити вухом — прислухатися, чути. Ще здалека вухом ловив я Хрип, що грудь його різав стару (Іван Франко, XIII, 1954, 138); Мати довгі вуха — чути те, чого не можуть почути інші. [Другий голос:] Що ж ти там почуєш? [Третій голос:] Він має довгі вуха, не журися! (Леся Українка, II, 1951, 523); Музикальне вухо — вухо, що добре розрізняє мелодійні відтінки. Опріч знання різних діалектів треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити усі одтінки говорів (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 312); На (над) вухо говорити (сказати, шепнути і т. ін.) — говорити тихо, наблизивши губи до вуха співбесідника. — А що — вовк добре заскиглив? — шепнув дідок на вухо Йванові і засміявся (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 349); «А де ж дукачів узяти?» То Сава Петрович на це їй: «Іди, над вухо скажу, навчу, де» (Андрій Головко, II, 1957, 192); Нагострити (насторожити і т. ін.) вухо (вуха) — уважно прислухатися; насторожитися, наслухати. — Що вона говорить, клята карга? — змертвілими губами прохрипів сам до себе майор і.. насторожив ухо (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 91); Не бачити (побачити) кого, що, як своїх (власних) вух; Бачити (побачити) кого, що, як свої (власні) вуха — ніколи не бачити кого-, що-небудь. Тепер йому не бачити й посади ян-шая, як своїх вух... (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 87); — Смикнуло ж тебе за язик.. Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 85); Не вірити своїм (власним) вухам див. вірити; Опускати (опустити) вуха — впадати у відчай; засмучуватися; Пестити вухо — бути приємним для слуху. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо (Панас Мирний, IV, 1955, 232); Піднімати (підняти) вуха — наважуватися протидіяти. — Правильно Данюшакаже: «Коли це в мене було, щоб проти голосував хто?» А то аж сім! Підняли вуха (Андрій Головко, II, 1957, 70); Піймати вовка за вуха — уміти використати що-небудь для себе. Він вміє піймати вовка за вуха (Номис, 1864, № 13567); Піймати вухом; Спіймати на вухо — почути звичайно тихі, невиразні звуки. Коли се чутким вухом піймала [Екбаль] один гук з надвірного гомону (Леся Українка, III, 1952, 713); У тиші можна було навіть спіймати на вухо брязкіт стремен (Петро Панч, Іду, 1946, 76); По [самі] вуха: а) (із сл. закохатися) дуже сильно. З перших же днів і закохався в неї, як сам признався собі — «по самі вуха». Навіть вірша склав (Андрій Головко, II, 1957, 417); б) цілком, зовсім. Поринути по вуха в працю; в) дуже багато. А роботи по самі вуха: треба обід готувати та видавати, посуду мити, хуста прати, хліб пекти... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 64); Прокричати (прогудіти, протуркати і т. ін.) вуха кому про кого, що — надокучити, обриднути комусь довгими, постійними розмовами про кого-, що-небудь; Пропускати (пропустити) повз вуха — не звертати ніякої уваги на те, що говорять. Чемериця, заклопотаний і все ще неспокійний, якось байдуже пропустив повз вуха її слова (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 414); Пускати з вуха у вухо (мимо вух) — не дуже прислухатися до сказаного, не звертати уваги на що-небудь сказане. Це Невмій, бува, й прослуха, Та пускає з вуха в вухо (Михайло Стельмах, Колосок.., 1959, 105); Марусяк нібито пускав усе те мимо вух, набирався рівнодушного вигляду, але всередині у нього все кипіло й варилося (Гнат Хоткевич, II, 1966, 227); Розпустити вуха — слухати уважно, з повним довір'ям; утратити пильність; Тихо, немов (наче, як) у вусі — дуже тихо. Човен.. пішов під воду. Стало тихо, немов у вусі (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 10); Коли та сварка була, а ви все згадуєте й досі. Тепер на вашому кутку, хвалити бога, як у вусі, тихо... (Любов Яновська, I, 1959, 83); Тонке вухо — добрий слух. Тільки палка душа, тонке вухо і добрий зір поведуть народ на шлях сонця, на шлях переможниці — Весни! (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 303); Туге вухо — поганий слух. У нього було дуже туге вухо, зате терпіння, хоч одсипай... (Збірник про Кропивницького, 1955, 60); У вухах дзвонить (дзвенить), безос. — про дзвенячий шум у голові, який є наслідком болю, перевтоми і т. ін. Проценко, мов громом прибитий, стояв і трусився. У голові в його гуло, у вухах дзвонило (Панас Мирний, III, 1954, 274); Знову в хаті тиша. Щось невловиме дзвенить у вухах, гуде в голові (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 89); У вуха впало див. впадати; Усміхатися (усміхнутися) аж до вух — усміхатися, широко розкриваючи рот. Поклавши оберемок бур'яну на сніг, він зняв.. шапку, дбайливо струсив її од бур'яну і колючок, усміхнувся аж до вух, оголивши червоні ясна (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 482); Хоч вуха затикай: а) те саме, що Аж у вухах лящить. Що мене найбільше вразило тут, то вуличне життя.. Люди не говорять, а кричать так, що хоч вуха затикай (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 270); б) (із сл. лаятися) дуже непристойно; Хоч у вухо вбгай (бгай) — дуже лагідний, податливий, добрий. — Приязненький та ласкавенький [Петро], хоч у вухо вбгай (Нечуй-Левицький, III, 1956, 288); То бувало нікому на світі не вступить [Йосип], не послухає нікого, а то хоч у вухо бгай (Панас Мирний, IV, 1955, 36); Чути (почути) на власні вуха (своїми вухами) — самому чути що-небудь. [Теофіл:] Як він казав про мене Крусті, що я вернувся з Галлії, те чув я на власні вуха (Леся Українка, II, 1951, 437); — Що не може бути?! На власні очі бачив, своїми вухами чув, не позакладало ою мені ! (Михайло Стельмах, I, 1962, 388); Язик поза вухами (вуши́ма) теліпається (мотається і т. ін.) у кого — хтось любить багато говорити. У його язик поза вуши́ма мотається (Номис, 1864, № 12971).

2. перен., розм. Про людину, яка прислухається до чужих розмов, щоб передати їх комусь; шпигун. Очевидно, у бандитської ватаги була своя розвідка, надійні вуха й очі з числа невдоволених (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 17); — Чуєте, Гнате. — Та чую ж, — озирається чоловік, чи нема десь поблизу панського вуха (Михайло Стельмах, I, 1962, 361).

3. Бокова частина шапки, що закриває вушну раковину. Незграбними пальцями, що ниють від шпарів,.. розв'язую і ніяк не можу розв'язати шворки біля вух шапки (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 12); Із солом'яного дупла, виритого в скирті, обтрушуючись, виліз Шовкун. Весь був у соломі, шапка на ньому обкрутилася вухом наперед (Олесь Гончар, III, 1959, 216).

4. Пристосування у вигляді невеликої дужки, за яку тримають або вішають предмет. Жінки і дівчата носять цемент у цебриках, у яких крізь вуха просилено дрючок (Іван Франко, I, 1955, 226); Подали мені чашку без вуха та без вінець, чайник без вуха (Архип Тесленко, З книги життя, 1918, 58).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання