Уста

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

У́ста а вуста, уст и вуст, с. мнГубы, уста. Утри мої смажнії уста, а сахарнії і сам утру. Ном. № 2315. Сей народ устами мене шанує. Св. Мр. VII. 6. У ко́го в руках, у того й в устах. При потчиваніи гостя напиткомь отвѣтъ гостя хозяину, означающій желаніе, чтобы хозяинъ выпилъ первый. Ном. № 11603. І крихти в устах не було́. Ничего не ѣлъ. А я нині і кришечки хліба в устах не мав. Федьк. Золоті у тебе уста. Какъ ты хорошо, красиво говорить. К. Досв. 118. З уст ні пари. Молчитъ, но говоритъ ни слова. Вона все ходить, з уст ні пари. Шевч. 28. Ум. Устонока(ки́), устка, усточка(ки). З чистих усток ’но словенько. Гол. І. 19. Шкода ж моїх красних усток. Гол. І. 294.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 122.

вуста́ = уста́ — піднесено-традиційна і поетична назва губ; симво­лізують мову, коли кажуть про мовчазну людину: «Вона все хо­дить, з уст ні пари» або про крас­номовну: «Золоті в тебе вуста»; Ісус говорить: «Народ цей устами мене шанує, серце ж їх далеко віджене»; прикмета жіночої кра­си: «Шкода моїх красних усток» (Я. Головацький); символізують також потребу їсти й пити: «І крихти в устах не було»; гості гос­подареві кажуть: «У кого в руках, в того й в устах».

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 494.

УСТА́ (ВУСТА́), уст, мн. Губи, рот. Жде його Марія, І ждучи плаче, молодії Ланіти, очі і уста Марніють зримо (Шевч., II, 1963, 359); Франчуків підносить чарку до уст, половину випиває (Хотк., II, 1966, 421); Коли я ввійшла до канцелярії, шеф саме скінчив снідати і витирав серветкою уста (Вільде, Троянди.., 1961, 224); // Губи, рот як орган мови. В його серці щось пекло, щось бунтувалося і кричало, але уста мовчали (Фр., IV, 1950, 43); Тоді уста мої тобі щось говорили, І ти щось обмовляла (Рильський, І, 1960, 96); Уста, що, як відомо, є частиною артикуляційного апарату, мають бути в хорового диригента витреновані в дикційному відношенні, щоб він умів беззвучно говорити (Осн.. диригув., 1960, 191). ◊ В уста́х чиїх залуна́ти (зазвуча́ти і т. ін.) — виходити від когось (про сказане, написане). Те.. слово.. воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно залунало по широких світах (Коцюб., III, 1956, 247);

Золоті́ уста́ — хто-небудь добре, гарно говорить. — Полюбила наша Домаха чумаченька молодого перехожого. — Так і єсть!.. О, та й хороший же вдався! та який жартівливий, говіркий! золотії уста! (Вовчок, І, 1955, 60);

З уст в уста́ (рідше від уст до уст) перехо́дити (передава́тися, полеті́ти і т. ін.) — переходити, передаватися від однієї людини до іншої, поширюватися (про новини, повідомлення, розпорядження і т. ін.). Зміст п’єси, окремих подій переходив із уст в уста (Коцюб., II, 1955, 142); Бачимо, тягнуть сапери всяке знаряддя, занепокоїлись командири, полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (Гончар, Новели, 1954, 39);

З уст чиїх почу́ти (дізна́тися, дові́датися і т. ін.) — від кого-небудь почути (дізнатися, довідатися і т. ін.). — Я хотіла почути лише з твоїх уст, що робиться з батьком (Коб., II, 1956, 300); Я бачив твій [О. Пушкіна] портрет у друга-вірменина, Із уст якутових я чув твої слова, І в’є тобі вінок Радянська Україна, В братерській вольності жива (Рильський, III, 1961, 38);

Зціпи́ти уста́ — щільно стулити уста, губи;

На уста́х у кого, рідше кого — хто-небудь часто говорить про щось, повторює що-небудь. Суха [Килина Іванівна] як сухар, жовта як стигле жито, завжди розкуйдана, завжди з святцями в руках і лайкою на устах, не боялася Кирила Івановича (Мирний, І, 1954, 148); Край мій, що в вогні найтяжчім, на устах народів світу (Тич., II, 1957, 170);

Розмика́ти (розімкну́ти) уста́ — починати говорити. Почувала [Гаїнка], що мусить щось сказати, відповісти на ці слова, та не могла розімкнути уста (Гр., II, 1963, 400);

Уста́ми чиїми говори́ти (промовля́ти і т. ін.) — говорити від чийого-небудь імені, чиїми-небудь словами. Упевнено — гостріше лез — в лице новій війні устами Франції Торез рішуче кинув: «Ні!» (Гонч., Вибр., 1959, 345); Устами діда промовляла поважна мудрість (Донч., VI, 1957, 7).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання