Упирь

Упи́рь, -ря, м. Мертвецъ, сосущій кровь живыхъ, упырь. Один чоловік умер та й став упирем. А упирі кров з людей п’ють. Грин. II. 96.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

УПИ́Р, я, чол. Те саме, що вампір 1, 2. — Я Тибр старий! — ось придивись. Я тут водою управляю, Тобі я вірно помагаю, Я не прочвара, не упир (Іван Котляревський, I, 1952, 200); Гуцул лякався не тільки пана і жандарма, він жахався на кожному кроці відьми, упиря, мольфара і всякого іншого чортовиння (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 4).

Публічний електронній словник української мови

Упирь, ря, м. Мертвецъ, сосущій кровь живыхъ, упырь. Один чоловік умер та й став упирем. А упирі кров з людей п’ють. Грин. II. 96.

Цікаві відомості про упирів

Упи́р (опи́р, вампір) — міфологічний образ у фольклорі европейських народів: мрець, який нібито виходить з могили, щоб смоктати кров живих людей. Українські міфологічні леґенди малюють образ Упира як старшого над відьмами. Образ його зустрічається і в українській літературі, зокрема в творах І. Котляревського, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки та ін.

Упир приблизно відповідає вампіру в європейській міфології і має багато спільного з вурдалаком в східнослов'янскій традиції, однак ще в XIX ст. ці персонажі диференціювались.

Побутує кілька варіантів трактування цього образу. Згідно з одними уявленнями, упир є сином чорта й відьми. Живе він як звичайна людина, однак з-поміж інших вирізняється злістю. Згідно з іншим віруванням, упирі мають тільки людський вигляд, а за своєю суттю це є справжні чорти. Існує вірування, що упирі — це трупи відьом та інших людей, у які після смерті вселяються чорти і приводять їх у рух. Упирем може стати будь-яка людина, якщо її обвіє степовий вітер. Своїм зовнішнім виглядом упир може не відрізнятися від звичайних людей або ж відрізнятися дуже рум'яним кольором обличчя. Іноді упирями вважають дітей (з великою головою, довгими руками й ногами), які можуть передбачати майбутнє. Досить часто народна уява поділяє упирів на дві групи: живих та мертвих. Характерними ознаками мертвих упирів є те, що вони мають червоне обличчя, яке у домовині повернуте донизу. Мертвий упир ніколи не розкладається. Живий упир теж має червоне обличчя і дуже міцну статуру, яка потрібна йому для того, щоб на своїй спині носити мертвого упиря. Мертвий без живого не може бути шкідливим, оскільки сам не має здатності ходити.[1] О. Афанасьєв стверджує, що упирі — це злісні блукаючі мерці, які за життя були чаклунами, вовкулаками або людьми, яких не приймала церква /вбивці, єретики, боговідступники/. Вночі упирі встають зі своїх гробів і ходять по світу. Вони заходять у хати, накидаються на сонних людей /найчастіше — на немовлят/ і висмоктують їхню кров /потинають/, в результаті чого людина помирає. Вони можуть розгулювати по землі до співу перших півнів, а потім кидаються до своїх могил. Щоб позбавитися від упирів, люди відкопували їхні могили і пробивали груди мерця осиковим кілком. Якщо це не допомагало, труп спалювали. Упирів вважали причиною засух, неврожаїв, епідемій. В українській демонології упир є символом зла, смерті, біди, епідемій та стихійного лиха.

Упирями вважали деяких історичних осіб. Наприклад, генерального обозного В. Борковського вважали упирем, тому пробили осиковим колом. Надалі ця подія була зображена на стіні Троїцького собору в Чернігові.

Легенди

Даханавр

• Даханавр

Згідно з вірменською легендою, лігво цього упиря було в горах Ултіш Альто. Він ніколи не пив кров місцевих жителів, навпаки, оберігав прилеглі до гір долини від чужинців. Він міг знищити ціле військо, не даючи ворогам перейти гірську ущелину і захопити Вірменію. Полював Даханавр тільки вночі. У 1854 році барон Август фон Акстаусен написав історію, в якій двоє кмітливих мандрівників змогли обдурити Даханавра і перемогти його. Вони дізналися, що Даханавр вбиває чужоземців тільки вночі, тому перед тим як лягти спати, вони поклали ноги під голови один одного. Побачивши дивне двоголове і безноге істота, вампір назавжди покинув гори Ултіш Альто, і про нього ніхто ніколи більше не чув.

Мананангал

• Мананангал

Мананангал - це філіппінський упир, який, за легендами, жив на Вісайських островах. Існують різні версії появи переказів: деякі вірили, що в мананангала перетворюються, заразившись від слини старого упиря. Перемогти такого монстра можна за допомогою солі, кинджала, спецій і хлиста з хвоста ската. Також мананангали бояться світла і оцту. У філіппінських легендах мананангалами зазвичай ставали жінки. Ночами вони розділялися: верхня половина тулуба відлітала полювати на крилах, а нижня залишалася у дома. Улюбленими ласощами мананангала були жінки.

Вюрцбург

• Вюрцбурзький упир

Ця легендарна історія трапилася в 1830-х роках в баварському місті Вюрцбурзі. Місцевий доктор Генріх Шпатца - філантроп, шанована людина, автор робіт з військово-польової хірургії і лікування деяких інфекційних захворювань, щасливо одружений чоловік і власник шикарного особняка - несподівано продає будинок і, пославшись на запрошення з Празького університету, раптово залишає місто. Через кілька тижнів в поліцію Вюрцбурга надійшла заява від колишніх асистентів доктора Шпатца, в якому стверджувалося, що подружжя Шпатца були упирями. Коли асистенти домоглися від поліцейських серйозного розгляду цієї справи, був проведений обшук в будинку Шпатца. На подив поліцейських, в його підвалі були виявлені людські останки. Пізніше прислуга зізналася, що залишатися вночі в будинку було строго заборонено. Поліцейські зробили запит до Праги і отримали таку відповідь: «У Празькому університеті такий пан не з'являвся і ніякого запрошення йому ніхто не посилав». У підсумку справа так і не було розкрито, а обидва асистента загинули через рік після цієї історії при дивних обставинах.

Факти

Старокиївська гора

• Особливу увагу заслуговує поховання упиря на Старокиївської гори. На її північно-західному схилі археологи виявили залишки житла. Під зотліл підлогою і було виявлено поховання. Це поховання неканонічно по всіх деталях обряду. Викликає подив незвичайна орієнтацією тіла небіжчика (головою на північ) і розташування поховання під підлогою житлової споруди: «Контури ями не простежуються. Поховання жіноче, скелет витягнутий на спині і лежить головою на північ. Судячи по залишках напівзотлілого дерева, що зберігся у вигляді смуг волокнами по лінії Північ-Південь, поховання, мабуть, перебувало в труні. В області попереку воно було наскрізь пробито великим залізним цвяхом - довжиною понад 8 см, шириною до 1 см, кінець якого був загнутий з зовнішньої сторони дна труни. Досить імовірно, що цей випадок пов'язаний з ритуалом «посмертного умертвіння упиря». Надзвичайна орієнтація поховання (головою на північ), пробивання гвоздем і глибина нижче звичайного поховання (на глибині 1,8 м від денної поверхні), різко виділяє поховання з усіх інших досліджених на Старокиївській горі »(С. Кілієвич. Дитинець Києва. - К., 1982).

• В середині 90-х рр. XX століття археологи в районі Львівської площі виявили стародавнє поховання. Крізь скелет і залишки труни проходив іржавий залізний костиль - немов померлого прибили до домовину. Подібне проводилося не тільки заради «посмертного умертвіння», а й для того, щоб «нечистий небіжчик» не зміг покинути могилу (Д. Киянський. Дивні історії трапляютоюься в історії // газ. «Дзеркало тижня», 22-28.01.2000).

Кладовище у Челаковиці

• У старі часи упирями вважали померлих чаклунів, які не гнили в гробах і нападали на людей. Упирі по ночах покидають свої могили, щоб душити сплячих та пити їх кров. Їх представляли синіми особами і закутаними в чорний плащ. На правому боці Дніпра упирями називали дітей-виродків з великою головою, довгими руками і ногами, що страждають розм'якшенням кісток (А. Селецький. Чаклунство в південно-західній Русі. - К., 1886). Ще упирями вважали дітей з подвійним рядом зубів, із заячою губою і деформацією черепа. За переказами, майбутній гетьман Сірко народився з зубами, чим викликав забобонний страх односельчан. Немовлят з вродженим каліцтвом часто вбивали, вважаючи їх зачатими від нечисті. За повір'ями, упиря можна зустріти при повному місяці, особливо на день рівнодення (Митрополит Iларiон. Дохрістіянськi вiруваня українського народу. - Вiннiпег, 1965).

Кладовище у Челаковиці

• Найбільш відомі поховання, так зване «кладовище упирів» (X століття), виявлено в Челаковиці у Празі. У трунах лежало 11 людей - чоловіків від 20 до 60 років з відрізаними головами, вбитими в тіло кілками, зі зв'язаними руками і ногами. Деякі тіла були придавлені важкими каменями.

Ілюстрації