Унук

Словник Грінченка

Унук, -ка, м. Внукъ. Набрались, діди біди, поки набули, а внуки муки, поки збули. Ном. № 10597.. Ум. Унучок.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

УНУК (ОНУК, ВНУК), а, чол.

1. Син сина або дочки. Стара Кайдашиха дуже любила свого онука (Нечуй-Левицький, II, 1956, 305); На призьбі дід старий — Як сон. Кошлатить йому брови внук (Павло Тичина, I, 1946, 109).

2. тільки мн. Діти сина або дочки. В неділю пополудні приходили до баби всі невістки з внуками (Василь Стефаник, I, 1949, 114); В Мефодія виховуються онуки — діти померлої доньки (Юрій Яновський, I, 1958, 500).

3. тільки мн. Те саме, що нащадки. Співучую долю Вподобав ти [М. Лисенко] нам, — На втіху сучасну, На спомин унукам, На славу дідам (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 245); [Марко:] То ж то вона [земля] ще в ранах, а загоїмо їх, то стане ще кращою. І житимуть наші унуки та правнуки блаженно (Захар Мороз, П'єси, 1959, 65).

Ілюстрації