Відмінності між версіями «Уміти»
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
Тлумачення слова у сучасних словниках | Тлумачення слова у сучасних словниках | ||
| + | УМІТИ (ВМІТИ), ію, ієш, недок., перев. з інфін. I. Володіти умінням робити що-небудь. Зоня знала стільки веселих.. краков'яків, уміла так гарно танцювати, (Леся Українка, III, 1952, 647); Кульжан вміла і шити, і варити, і валяти повсть, і вишивати (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 59); — Нам, товаришу Оленчук, зараз потрібні люди, які досконало знають Сиваш, уміють орієнтуватись на ньому не тільки вдень, а й вночі (Олесь Гончар, II, 1959, 398); | ||
| + | // Мати здібність, здатність до чого-небудь. Марічка і сама вміла складати пісні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 314); Умів Юрчик оповідати як ніхто! Славився тим (Гнат Хоткевич, II, 1966, 153); — Терентію, я мушу тобі сказати, ти зовсім не вмієш розмовляти з людьми (Олександр Довженко, I, 1958, 478); | ||
| + | // Бути в змозі, могти зробити що-небудь. Вміла мати брови дати, Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Тарас Шевченко, I, 1963, 25); Він закляк, як та худобина, якій болить щось усередині, а сказати вона про те не вміє (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 295). | ||
| + | ♦ Не вміти слова (двох слів) вимовити (сказати) див. слово; Уміти повернутися див. повертатися | ||
| + | |||
| + | розм. Знати. — Хлопці, чутно, співають, — цокоче дівчина. — Та таких гарних пісень! Наші хлопці таких і не вміють; мабуть, то байрачани... (Панас Мирний, I, 1949, 317); Батюшчин машталір був колись у солдатах [солдатах] і вміє багато слів, що й учительша їх не чула (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 6). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 440. | ||
| + | |||
| + | Уміти, умію, -єш, гл. Умѣть, знать. Оттут тобі, моя доле, оттут пропадати, що не вміла, що не вміла мене шанувати. Мет. 13. Вміли-сте, кумцю, варити, та не вміли давати. Ном. № 11967. Сказала б казки — не вмію; сказала б приказки — не смію. Рудч. Хто не зазнав зла, не вміє шанувати добра. Ном. № 2203. | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
Версія за 23:55, 29 листопада 2019
Уміти, умію, -єш, гл. Умѣть, знать. Оттут тобі, моя доле, оттут пропадати, що не вміла, що не вміла мене шанувати. Мет. 13. Вмілисте, кумцю, варити, та не вміли давати. Ном. № 11967. Сказала б казки не вмію; сказала б приказки не смію. Рудч. Хто не зазнав зла, не вміє шанувати добра. Ном. № 2203.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках УМІТИ (ВМІТИ), ію, ієш, недок., перев. з інфін. I. Володіти умінням робити що-небудь. Зоня знала стільки веселих.. краков'яків, уміла так гарно танцювати, (Леся Українка, III, 1952, 647); Кульжан вміла і шити, і варити, і валяти повсть, і вишивати (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 59); — Нам, товаришу Оленчук, зараз потрібні люди, які досконало знають Сиваш, уміють орієнтуватись на ньому не тільки вдень, а й вночі (Олесь Гончар, II, 1959, 398); // Мати здібність, здатність до чого-небудь. Марічка і сама вміла складати пісні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 314); Умів Юрчик оповідати як ніхто! Славився тим (Гнат Хоткевич, II, 1966, 153); — Терентію, я мушу тобі сказати, ти зовсім не вмієш розмовляти з людьми (Олександр Довженко, I, 1958, 478); // Бути в змозі, могти зробити що-небудь. Вміла мати брови дати, Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Тарас Шевченко, I, 1963, 25); Він закляк, як та худобина, якій болить щось усередині, а сказати вона про те не вміє (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 295). ♦ Не вміти слова (двох слів) вимовити (сказати) див. слово; Уміти повернутися див. повертатися
розм. Знати. — Хлопці, чутно, співають, — цокоче дівчина. — Та таких гарних пісень! Наші хлопці таких і не вміють; мабуть, то байрачани... (Панас Мирний, I, 1949, 317); Батюшчин машталір був колись у солдатах [солдатах] і вміє багато слів, що й учительша їх не чула (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 6).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 440.
Уміти, умію, -єш, гл. Умѣть, знать. Оттут тобі, моя доле, оттут пропадати, що не вміла, що не вміла мене шанувати. Мет. 13. Вміли-сте, кумцю, варити, та не вміли давати. Ном. № 11967. Сказала б казки — не вмію; сказала б приказки — не смію. Рудч. Хто не зазнав зла, не вміє шанувати добра. Ном. № 2203.
Ілюстрації
|
|
|
|
