Відмінності між версіями «Узбіччя»

Версія за 00:37, 3 листопада 2015

Узбіччя, -чя, с. На узбіччі. Въ сторонѣ. Конст. у.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

УЗБІ́ЧЧЯ, я, сер.

1. Бокова частина дороги, шосе і т. ін.; місце, простір вздовж дороги, шосе і т. ін. Брук був такий розбитий, що шофер об'їжджав його узбіччям (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 39); З видзвоном проносяться тачанки, обганяючи валки піших-пішаниць, що похмуро бредуть узбіччям понад шляхом (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 34); Хоча була й північ, спати не хотілось. І він рушив від вагончика узбіччям шляху в степ, щоб віддатися його тиші (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 63); // Край лісу, поля і т. ін. На узбіччі біля самого лісу присіла стара (Михайло Стельмах, I, 1962, 290).

2. Схил гори, височини, насипу тощо. Він сідав десь на узбіччю гори, виймав денцівку.. і вигравав немудрі пісні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 308); Гріє нас далеке трепетання Вогника серед гірських узбіч... (Максим Рильський, III, 1961, 45); Кущі й дерева, що ростуть на узбіччях гір, палають жовтим і пурпуровим полум'ям (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 37).

Літературне слововживання. Словопедія

УЗБІЧЧЯ

       р. мн. -іч. 1. Бічна частина дороги, шосе тощо; смуга вздовж дороги; край лісу, поля та ін., а також переносно. Степан Пасюга з’їхав на узбіччя дороги, заглушив мотор... (Є.Гуцало); Сніг майже зійшов, дороги протряхли, йти було легко, особливо узбіччям (І.Копиленко); Ліс густішав. Модрину заступила ялина, що густо, як щетиною, укрила узбіччя (В.Гжицький); Часом те звичайне явище ми шукаємо не в самій гущавині бурхливих подій, а десь на його притемнених узбіччях (І.Ле). 2. Схил гори, височини, насипу. А в глибині бухти розсипалися на узбіччі гори білі саклі (З.Тулуб); Микола Івасюк знає в горах кожну галявину. Знає кожну яругу, всі узбіччя, видолинки (І.Чендей); Мартинюк поволі йшов берегом, понад крутим узбіччям (Л.Дмитерко). 
        Пох. узбічний (узбічна алея, узбічна вуличка, узбічна дорога).