Убратий

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Убратий, -а, -е = Убраний. А молодиця така моторна та гарно вбрата. Грин. І. 293.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

УБРА́ТИЙ (ВБРА́ТИЙ), а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до убрати 1. Інші й дивувалися, що ось така пишна, гарно вбрати пані та така приступна та приязна до селян (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 76); Онде катафалок.. До землі шовковим килимом покритий, І труна на йому пишна та багата, В золото і синій оксамит убрата (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 116); Каже Редька раз ледача, Лежачи у Мед убрата: — Ох, яка же я добряча Із тобою, Меде брате! (Іван Манжура, Тв., 1955, 262).

УБРА́НИЙ (ВБРА́НИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до убрати 1. Сниться їй [Нимидорі], що вона молода дівчина, в квітках та стрічках, підперезана вишиваним рушником, убрана, як до вінця (Нечуй-Левицький, II, 1956, 245); І так лежала вона [Конониха] на лаві убрана й така гарна, якою ніколи в своєму життю [житті] не була (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 327); У великій, розкішно убраній килимами хаті, зігнувшись над столом, сидів товариш прокурора Шестірний і, розбираючи Телепневі бумаги, писав (Панас Мирний, I, 1954, 365); Танцюють вони [жерці], і до танцю Струшують всі головами, убраними в пір'я жахливе (Микола Зеров, Вибр., 1966, 177); * Образно. А меж ними, запеклими, В кайдани убраний Цар всесвітній! цар волі, цар, Штемпом увінчаний! (Тарас Шевченко, I, 1951, 245); // убрано (вбрано), безос. присудк. сл. Пекарню вбрано по святному [по-святковому] (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 327).

2. Який має на собі той чи інший одяг; який убрався певним чином. Усі брати вибігли з хатки проводити старшого брата, що, вбраний у чоботи та у велику хустку неньчину, йшов у місто (Марко Вовчок, I, 1955, 292); Дорко глянув і побачив худорляву жінку, убрану в яскраву сукню, що — на його думку — зовсім не була їй до лиця (Осип Маковей, Вибр., 1954, 21); — Корнію, бійтеся бога, та заведіть матір до нас. — загомоніла зненацька якась маленька чорнява жіночка, убрана по-міщанськи (Леся Українка, III, 1952, 559); Мстислав Іванович заходить до Варламових.. Він сьогодні вбраний по-весняному (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 308); // перен. Який вкрився чим-небудь (листом, снігом, інеєм тощо). Вбрані в сріблястий іній, виструнчилися високі тополі (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 24).

УБИРАТИ 1 (ВБИРАТИ), аю, аєш, недок., УБРАТИ (ВБРАТИ), уберу, убереш, док., перех.

1. Одягати кого-небудь (рідко щось) взагалі або певним чином (відповідно до якоїсь події, якогось свята і т. ін.). [Кукса:] Гей, свашки, приданки! Убирайте молодих та споряджайте їх з богом до вінця! (Марко Кропивницький, I, 1958, 221); Молодиці убирали свою їмостечку [попадю], як вильце, зі сміхом та жартами (Гнат Хоткевич, II, 1966, 13); Молодиці небіжчицю убрали (Марко Вовчок, I, 1955, 165); На другий день, скоро світ, Шмідлеві помічники стягли з Якима насилу красне плаття, убрали його в якийсь червоний мішок із довгими рукавами (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 14); * Образно. — Як тільки владика згодиться, то ми, пом'янувши батька на сороковинах, оженимо нашого Харитона та й уберемо його в рясу (Нечуй-Левицький, III, 1956, 36); В колос землю убираємо, Ідемо в далекий шлях, Рідний Жовтень зустрічаємо Рястом, рунами в полях (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 296); // Одягати гарно, наряджати, Вбери й пенька, то стане за Панька (Номис, 1864, № 11172); // Забезпечувати одягом. То була менша дочка, котру погано убирали й ховали од паничів в далекій кімнаті (Нечуй-Левицький, III, 1956, 44); Тато був такий добрий для мене, так мене любив, убирав мене гарно, купував мені все, чого я хотіла (Іван Франко, III, 1950, 97). Убрати в шори.

2. Прикрашати чим-небудь, надавати гарного вигляду. На другому столі убирали шишками та голубками здоровий та довгий коровай: обтикали його миндалем [мигдалем] та родзинками (Нечуй-Левицький, III, 1956, 73); Щира і мила, сама з тою лялькою схожа, Граєшся з лялькою ти, моя дівчинко гожа! Чорні їй коси розчешеш, у сукню вдягаєш; В стьожки червоні, в намисто ясне убираєш (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 333); На весну аж з-за границі приїхав маляр його [палац] розписувати, убирати (Панас Мирний, IV, 1955, 159); Простими польовими квітками убрали діти домовину свого вчителя (Гнат Хоткевич, I, 1966, 135); Вбери невелику кімнату Ялинкою, світом-вогнем (Андрій Малишко, II, 1956, 208); * Образно. Опівночі айстри в саду розцвіли.. І стали рожевого ранку чекать, їв райдугу барвів життя убирать... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 15).

3. розм. Одягати на себе або взувати що-небудь. На другий день він убрав черевики, але щоб їх не було видно, ходив цілий день у найдовшій реверенді [рясі] (Осип Маковей, Вибр., 1956, 334); По сніданку каже жінка Юркові, аби вбрав чисту сорочку (Лесь Мартович, Тв., 1954, 108); Убрала [дячиха] свій найліпший, зелений із жовтими лентами, капелюх, узяла рукавички, торбинку зі срібними застібками, дві парасольки й — пішла (Гнат Хоткевич, II, 1966, 365); Аж ось коли я вбрати знову смію Не вдяганий од дня весілля стрій (Микола Бажан, Роки, 1957, 254).

4. тільки док., розм. Забруднити або обсипати, вимазати чим-небудь, умочити в щось. Убрав ноги в куряву (Словник Грінченка); Тільки хотів [Явтух] сісти до стола записати деякі думки, трохи поконспектувати, як приймачка баба Явдоха зачепила його міркою і вбрала у борошно (Юрій Яновський, II, 1954, 211).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 354.Коментарі (0) УБИРАТИ 2 (ВБИРАТИ), аю, аєш, недок., УБРАТИ (ВБРАТИ), уберу, убереш, док., розм. Збирати врожай. Хліб убирав, хто його мав (Номис, 1864, № 10121); Уберуть добрі люди з поля хліб (Євген Гребінка, V, 1957, 321); Люди вбрали городину, позасівали шматки поля (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 222).

Ілюстрації

Убратий1.jpg Убратий2.jpg Убратий.jpg

Медіа

Див. також

Просте вбрання Українське національне вбрання Святково вбраний Майдан на День Незалежності

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979.

Зовнішні посилання