Відмінності між версіями «Туша»
(→Сучасні словники) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 13: | Рядок 13: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Туша1.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Туша.jpg|x140px]] |
| − | + | ||
| − | + | ||
|} | |} | ||
Версія за 19:17, 15 жовтня 2018
Туша, -ші, ж. Туша. Туші жидам та й попродав, шкіри в кожух наклав. ЗЮЗО. II. 546. Ум. Тушка. Лисичкасестричка тушку з’їла, а кишечки під себе поховала. Мнж. 4.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 331.
ТУ́ША, і, жін. 1. Оббіловане і випатране тіло забитої тварини. На гіллях висіли обідрані волові й баранячі туші (Олекса Стороженко, I, 1957, 397); Сміливо розрізав [князь] шкуру на вбитій тварині, вправними рухами став свідкувати тушу (Павло Загребельний, Диво, 1968, 245); Колій приготувався членувати тушу (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 432); // Мертве тіло якої-небудь великої тварини. Ще постріл, і хвилі піднесли тушу мертвого звіра (Микола Трублаїні, Хатина.., 1934, 32); По снігах густо чорніли трупи німецьких солдат.. та кінські туші із задертими догори підковами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 486). 2. розм. Про велике, гладке тіло людини. — Кинув би усяку суєту мирськую та й пішов до вас на Запорожже [Запоріжжя]! — Гм! — каже Кирило Тур, озирнувши його тушу. — Не багато таких потовпилось би в курені! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 90); Величезна туша куратора Траскіна ледве вміщалась у кріслі (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 426).
Ілюстрації
|
|
