Тума

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Тума, -ми, ж. 1) Овца: помѣсь шпанской овцы или шльо́нки съ простой. Борз., Павлогр. у.у. 2) Человѣкъ смѣшанной породы: одинъ изъ родителей турокъ или татаринъ, а другой — украинецъ. Христіяне і туми зъ христіянъ въ Кримѣ родившіися. Величко, Лѣт. II. 376. Вродився тумою від руської бранки. К. ЦН. 219. Козактума зведе з ума, не буде любити. Нп. Г. Барв. 222. Тума танчик водила. Що виведе, то і стане, на дівочок погляне. Мет. 299. Тумо́ю называютъ хмураго неразговорчиваго человѣка. Якийсь нелюдний, неговіркий, якась тума з його. Мир. ХРВ. 35.

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут філології}}

Сучасні словники

1. заст. Назва людини, в якої один із батьків турок або татарин, а другий — українець. Козак-тума зведе з ума, не буде любити (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 222); Ой козаче-тумо, горда-пишна думо! Не йме тобі мов серце віри. Мати говорила, що така в вас віра, Як на синім морі піна (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 326). 2. рідко. Темна хмара. * У порівняннях. Стояв через поле сивий хмурний ліс, а понад тим лісом, з того краю, що приходила ніч, тумою насувала темна курява-мла (Степан Васильченко, II, 1959, 143); Умерти я права не маю, А жити охоти нема, І ось — поміж людьми блукаю З нудьгою, мов тая тума (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 278). 3. перен. Про похмуру, мовчазну людину. — Якийсь нелюдний [Чіпка], неговіркий, якась тума з його... (Панас Мирний, I, 1949, 147); // перев. тумою. Про людину в похмурому, пригніченому настрої. Роман сидів тумою біля столу й дивився.. в темний куток (Петро Панч, II, 1956, 404).

Ілюстрації

67638 0.jpg 57 main.jpg