Торкати
Зміст
Словник Грінченка
Торка́ти, -ка́ю, -єш, сов. в. торкнути, -ну, -неш, гл. 1) Трогать, тронуть, задѣвать, задѣть, толкать, толкнуть. Торкни його, нехай не дрімає. Не гавкайте, собаченьки, я вас не торкаю. Грин. III. 284. Хто торка, тому відчиняють. Шейк. 2) Попивать, выпить. Торкаючи потроху гарну варенуху, кожний росказував про своє перше життя. Стор. М. Пр. 154. 3) Торкай! Трогай! (Приказаніе кучеру). Сим. 57. Сів на бричку: «Торкай!» І тільки закурилось. Св. Л. 169.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ТОРКАТИ, аю, аєш, недок., ТОРКНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. Доторкатися до кого-, чого-небудь, злегка натискувати на щось. Прийшов мій миленький та й торкає: — Вставай, моя мила, вже світає (Павло Чубинський, V, 1874, 541); Моя бесідниця часто торкала мене за плече або нахилялась, щоб заглянути мені в очі (Леся Українка, III, 1952, 598); Пальці владно торкали струни (Натан Рибак, Опов., 1949, 174); Ведмежа торкнуло лапою ногу сурмача (Юрій Яновський, IV, 1959, 45); Знайшла Катря кнопку, торкнула. На дзвоник не скоро вийшла служниця (Андрій Головко, II, 1957, 384); * Образно. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148); Торкне берізку білокору Ранковий промінь, і дивись — Ще й сонце не підбилось вгору, Берізки й інші зайнялись... (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 306); * У порівняннях. Настя Григорівна, погасивши огонь, хотіла вже лягати в постіль, коли її немов торкнуло щось: здалося — чогось іще не зробила (Степан Васильченко, I, 1959, 219); // Доторкаючись до чогось, виводити зі стану спокою, нерухомості. Показати б Наталці оцей — в інеї — ліс... І торкати його не можна: здається, зачепи одну оту крайню гілку, — і весь ліс.. осиплеться вмить, розкришиться на скалки (Олесь Гончар, II, 1959, 137).
2. перех., перев. у сполуч. зі сл. серце, душа, перен. Зворушувати, хвилювати. Лагодилась буря. Але я байдужно дивився на грізні розрухи натури, не торкала якось мого серця дика краса південної бурі... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 177); І дальніх арф незнаний перебір Поетові торкає душу чулу... (Максим Рильський, Поеми, 1957, 15); // Не залишати байдужим, викликати інтерес, цікавість. Чіпку все зачіпало, все торкало. Він про все баби розпитував (Панас Мирний, II, 1954, 49).
3. перех. Зачіпати кого-небудь, порушувати чийсь спокій. Не гавкайте, собаченьки, я вас не торкаю (Словник Грінченка); Оля, яку я досі не посмів торкнути й словом, засміялася і показала гарні біленькі зуби, чисті, як її напрасована блузка (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 7); — Ну тебе, досить, — зупинив його Наринський, неприродно сміючись. — Тебе торкни тільки... (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1935, 83). ♦ І пальцем [не] торкати (торкнути) див. палець.
4. перех., перев. з запереч. част. не, розм. Те саме, що торкатися 3. Річард сидить, не торкаючи страви (Леся Українка, III, 1952, 38); — Відчепись-но, — буцімто сердиться [на бабу] дід Василь... — Хай попоїсть парубок... Торкай, торкай пиріг, Грицю (Іван Микитенко, II, 1957, 29).
5. перех. Те саме, що штовхати 1. Дівчата торкали одна одну ліктем і сміялись у рукава (Нечуй-Левицький, II, 1956, 124); Хома торкає Андрія в плече і повертає наліво (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 55); Хмельницький торкнув ногою дубові дверцята і, вгинаючися глибоко, ввійшов до хатчини (Іван Франко, IV, 1950, 175); Тимко озирнувся і хотів запитати, куди він його веде. Боєць ошкірився і легенько торкнув Тимка багнетом під лопатку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 342); * Образно. Під конвоєм я в степ іду сумним селом. Голосить вітер наді мною, в плече торкаючи крилом (Володимир Сосюра, II, 1958, 402).
6. перев., док., перех., розм. Те саме, що ударити 1, 2. Я кинулась між їх, щоб розборонити, вхопила залізну кочергу та й торкнула помаленьку дядька по голові (Нечуй-Левицький, II, 1956, 16); Каліка.. схопив камінь і торкнув ним бабу в лоб (Гнат Хоткевич, II, 1966, 66); Тут Артем і скипів: виступив із кузні та ніби ж не дуже й торкнув прикажчика у вухо, а він і скрутивсь (Андрій Головко, II, 1957, 423).
7. неперех., розм., рідко. Злегка стукати. Хто торка, тому відчинять (Номис, 1864, № 7197).
8. перех. Ворушити віжками, поводом, острогами, примушуючи коня рушити з місця або прискорити рух. Варка, випроставшись, торкає віжками коней, і безтарка з торохкотінням віддаляється вуличкою в степ... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 213); Богун злегка торкнув повід, і вірний кінь, товариш грізних січ і славних перемог, слухняно рушив уперед (Яків Качура, II, 1958, 466).
9. неперех., наказ. сп. торкай (торкайте), розм. Рушай (рушайте) з місця, їдь (їдьте). Вивернеться [Антосьо] на бричці й гука: «торкай!» (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 116); — Торкай! — сказала Тоня кучерові (Андрій Головко, I, 1957, 467).
10. неперех., діал. Випивати (у 2 знач.). [Старшина:] От і хороший чоловік, тільки торка багато! А голова золота! (Карпенко-Карий, I, 1960, 42).
