Тичина

Тичина, -ни, ж. = Тичка. Чи не той то хміль, що коло тичини в’ється. АД. II. 18. На городі коло тину сохне на тичині хміль зелений. Шевч. 181. Ум. Тичинка, тичи́нонька, тичиночка.

Сучасні словники

ТИЧИ́НА, и, жін. Те саме, що тичка 1, 3. Як хмелині вгору виться? Тичини немає! Як дівчині не журиться? Козак покидає! (Українські народні пісні, 1, 1964, 300); Отут, бувало, із-за тину Вилась квасоля по тичині (Тарас Шевченко, II, 1963, 187); Біля ґанку рясно цвіла красоля й вились по тичині кручені паничі (Олесь Донченко, Секрет, 1947, 93); Обтяжені віти плодами, де-не-де попідпирані тичинами. Жінки знімають урожай (Андрій Головко, I, 1957, 442); Тарантас спустився в долину і наближався до самотньої хатинки, над якою стирчала висока тичина з жмутом соломи. Це був дорожній прикордонний козацький пікет (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 92); Колесо крутиться на вмороженому в лід грабовому кілку і розкручує на довгій-предовгій тичині гнуті санчата (Михайло Стельмах, I, 1962, 52); * У порівняннях. Сам то який собі удався: як тичина, високий, худорлявий (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 81).

Ілюстрації