Сібірка

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Сібірка, -ки, ж. Сибірка 1) Коротенькая шубка, обшитая мѣхомъ. Почкай, доню, до вівтірка, буде шуба і сібірка. Чуб. III. 51. 2) Кутузка. 3) Сибирская язва. Славяносерб. у.

Сибі́рка (міжнародна назва цієї хвороби а́нтракс — від грец. άνθραξ — «вугілля»[1]; українські застарілі синоніми — телій, гербарець, жабур[2]) — це гостре зоонозне інфекційне захворювання, яке спричинює Bacillus anthracis і перебігає в людей найчастіше з ураженням шкіри з утворенням специфічного карбункулу, набряку та регіонарного лімфаденіту на тлі гарячки та інтоксикації, рідше з ураженням легеневої, кишкової систем і генералізацією процесу. Назву хвороба в світі отримала від схожості забарвлення чорного різновиду вугілля — антрациту — і центральної зони сибіркового карбункулу. В Україні ще використовують, в тому числі і в офіційних медичних документах, стару назву «сибірка», що мала поширення в країнах колишнього СРСР.[3].

Історичні відомості

Хвороба відома ще з глибокої давнини, її описали у старовинних медичних джерелах давньої Індії. В історичних відомостях вона часто фігурує під назвою «священний вогонь», «перський вогонь» тощо. В історії відомі описи спустошливих епізоотій у Франції, коли квітучі пасовища перетворювалися на «прокляті поля Оверні» або «шкідливі рівнини Боса», в Московському царстві в 1643 році, в подальшому в Угорщині, Німеччині, на Гаїті в 1770 році, коли померло 15 тисяч людей. А епізоотія сибірки в 1901 році в Північній Америці в окремих місцевостях спричинила загибель до 90 % коней, мулів та іншої худоби.

У 1737 році французький хірург М. Дюхамель звернув увагу на те, як на «злоякісну пустулу» захворів м'ясник після оброблення туші вола, коли він покопирсався забрудненим ножем в своєму роті. М. Дюхамель також описав зараження хірурга, після того, як останній зробив розріз сибіркового ураження у хворого[4]. У 1766 році французький хірург С.-Ф. Моран[fr] зробив перше медичне описання антраксу («лат. pustule maligna») у людей[5]. У 1788 році російський лікар Степан Семенович Андрієвський в експерименті самозараження встановив однаковість хвороби у тварин і людей, можливість її передачі від хворої тварини до людини. Його праця «Про сибирскую язву» (1796 рік) залишилася невідомою для решти світу, але дала назву хворобі в Росії. Цей термін став широко вживаним з періоду спустошливих епізоотій цієї інфекційної хвороби у XIX столітті в Ачинському окрузі колишньої Єнісейської губернії Російської імперії, хоча такі епізоотії в Сибіру не були унікальним явищем для світу.

У 1838 році французький ветеринар О. Делафонд[fr] при мікроскопічному дослідженні вперше побачив палички антраксу в крові у тварин[6]. У 1850 році французькі дослідники К. Давейн[fr] та П. Рейє[fr] чітко виявили збудника антраксу в крові полеглих від цієї інфекції овець[7], а в 1855 році була надрукована праця німецького вченого Алоїза Поллендера[en], в якій він підсумував свої дослідження антраксу, починаючи з 1841 року, та опублікував свої дані про виділення збудника як з крові тварин, так і з їхніх різноманітних тканин[8]. Збудника антраксу виділив у чистій культурі німецький вчений Роберт Кох у 1876 році[9]. З усіх патогенних для людини мікробів саме збудника антраксу вперше отримали в чистій культурі. У 1877 році англійський лікар Д. Г. Белл описав легеневу форму антраксу під назвою «хвороба сортувальників вовни» та пов'язав її виникнення з сибіркою[10][11]. У 1881 році французький мікробіолог Луї Пастер отримав і апробував протиантраксову вакцину для тварин[12]. У 1911 році італійський патолог Альберто Асколі запропонував особливу реакцію для діагностики як хвороби, так і виявлення зараження речей, через яких відбувалась передача.

Українські вчені, які вивчали антракс: М. Гамалія (1792 року видав нім. і рос. мовами працю про антракс та його лікування), М. Мельников-Разведенков, В. Жуковський, Г. Прокопович, А. Стефанович-Донцов, В. Данилова, А. Каротин, Л. Ценковський, який разом з І. Садовським запропонував живу протисибіркову вакцину, як метод специфічної профілактики.

Актуальність

У минулому антракс був одним з найпоширеніших інфекційних захворювань, які спричиняли масову загибель тварин, а нерідко й людей. Останніми десятиліттями захворювання на антракс серед людей трапляється в усіх країнах і на всіх континентах, в основному, у вигляді спорадичних випадків. Проте, періодично спостерігають спалахи антраксу в регіонах, де розвинене тваринництво. Більшість випадків реєструють в країнах Азії, Африки і Південної Америки. Так в Україні протягом 1920—1978 років зареєстрували 24502 спалахи сибірки у 9632 населених пунктів. Усього уражених сільськогосподарських тварин було 33311 голів.[13] Останніми роками в Україні реєстрували групові захворювання на сибірку серед тварин і людей. Це пов'язано з рядом причин:

наявність стійких неблагополучних пунктів з сибірки, де є худобомогильники, що приводить до зараження великої рогатої худоби в разі недотримання умов випасу тварин у цих місцях; недотримання чіткості ветеринарно-санітарних заходів; відсутність в ряді випадків інформації про місцезнаходження старих худобомогильників, хоча стосовно багатьох таких захоронень існують певні мапи, зокрема в Україні — «Каталог стаціонарно неблагополучних на сибірку пунктів на території Української РСР 1920—1978 рр.», «Каталог місць поховань трупів тварин, які загинули від сибірки на території Української РСР 1920—1970 рр.»[13]; порушення технологічного режиму та техніки безпеки підприємствами, які займаються заготівлею, переробкою і реалізацією м'яса і м'ясопродуктів. Відомі випадки захворювання при проведенні земляних робіт.

Спори збудника сибірки можуть бути використані як біологічна зброя, що отримало підтвердження у США в 2001 році. На сьогодні збудника сибірки віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.[14];[15]

Резонансні спалахи антраксу в XXI столітті

У 2001 році стався спалах у неблагополучному по антраксу (сибірці) селищі Червоне та у селищі Лозовий Яр Яготинського району Київської області. Зареєстрували хворобу загалом у 8 людей. Один із хворих встиг виїхати до Рівненської області. У серпні 2012 року в селищі Вознесенка Мелітопольського району Запорізької області відбувся спалах сибірки, запровадили карантин серед тварин. За останні 23 роки це був вже 10-й спалах. Перший спалах було зафіксовано 1967 року. Тоді вся загибла рогата худоба була похована на місцевому пасовищі. Нині точне поховання цих тварин встановити не вдалося. Серед контактних було 5 осіб, в яких підвищувалась температура тіла, однак шкірних проявів сибірки не було.

У липні-серпні 2016 року спалах антраксу (сибірки) зафіксували на Ямалі в Росії. Від хвороби померла одна дитина, наявність хвороби підтвердили у 20 осіб, до лікарень з підозрою на захворювання госпіталізовано ще 90 контактних осіб; загинуло 2,3 тисяч оленів. На початку серпня 2016 року в центральній Швеції на 2-х фермах загинуло 9 тварин (8 корів і 1 кінь) через антракс. У цьому регіоні протягом століть хвороба була поширена в дикій природі — знаходили померлих від неї лосів. Міністерство агркультури Швеції проводить інтенсивне розслідування та впроваджує заходи по запобіганню поширенню антраксу.У Швеції протягом 1916—1961 років зареєстрували випадки у 3000 ферм в усіх районах країни.

Етіологія

Збудник сибірки, Bacillus anthracis — грампозитивна бактерія — паличка, що утворює внутрішню спору та є аеробом. Належить до роду Bacillus, родини Bacillaceae, ряду Bacillales, типу Firmicutes. Bacillus anthracis притаманні дві форми існування:

Вегетативну форму виявляють в організмі хворих або померлих від сибірки тварин і людей. Вона має капсульний і соматичний антигени. Капсула відрізняє сибіркову бактерію від інших представників роду Bacillus, вона забезпечує мікробу захист від фагоцитів. Збудник сибірки виділяє екзотоксин, що має 3 компоненти — набряковий, протективний і летальний. Зростає на звичайних штучних поживних середовищах. Колонії великі, волокнисті (характерна морфологія типу «голова медузи» або «грива лева»), край колонії бахромчастий. При мікроскопії розташовуються в культурах у вигляді довгих ланцюжків («потяг з товарними вагонами»), а окремі збудники мають характерний вигляд «бамбукової тростини», тому що кінці бацил здаються обрубаними або злегка увігнутими. Вегетативні форми швидко гинуть без доступу кисню, під дією традиційних дезінфікувальних засобів або при кип'ятінні. Спора є іншою формою існування Bacillus anthracis у несприятливих умовах. Спори дуже стійкі до умов зовнішнього середовища, у воді можуть виживати декілька років, у ґрунті зберігаються десятиліттями, а при автоклавуванні (+110 °C) гинуть лише через 40 хвилин.