Відмінності між версіями «Сібірка»

Версія за 18:22, 12 жовтня 2019

Сібірка, -ки, ж. Сибірка 1) Коротенькая шубка, обшитая мѣхомъ. Почкай, доню, до вівтірка, буде шуба і сібірка. Чуб. III. 51. 2) Кутузка. 3) Сибирская язва. Славяносерб. у.

Сибі́рка (міжнародна назва цієї хвороби а́нтракс — від грец. άνθραξ — «вугілля»[1]; українські застарілі синоніми — телій, гербарець, жабур[2]) — це гостре зоонозне інфекційне захворювання, яке спричинює Bacillus anthracis і перебігає в людей найчастіше з ураженням шкіри з утворенням специфічного карбункулу, набряку та регіонарного лімфаденіту на тлі гарячки та інтоксикації, рідше з ураженням легеневої, кишкової систем і генералізацією процесу. Назву хвороба в світі отримала від схожості забарвлення чорного різновиду вугілля — антрациту — і центральної зони сибіркового карбункулу. В Україні ще використовують, в тому числі і в офіційних медичних документах, стару назву «сибірка», що мала поширення в країнах колишнього СРСР.[3].

Історичні відомості

Хвороба відома ще з глибокої давнини, її описали у старовинних медичних джерелах давньої Індії. В історичних відомостях вона часто фігурує під назвою «священний вогонь», «перський вогонь» тощо. В історії відомі описи спустошливих епізоотій у Франції, коли квітучі пасовища перетворювалися на «прокляті поля Оверні» або «шкідливі рівнини Боса», в Московському царстві в 1643 році, в подальшому в Угорщині, Німеччині, на Гаїті в 1770 році, коли померло 15 тисяч людей. А епізоотія сибірки в 1901 році в Північній Америці в окремих місцевостях спричинила загибель до 90 % коней, мулів та іншої худоби.

У 1737 році французький хірург М. Дюхамель звернув увагу на те, як на «злоякісну пустулу» захворів м'ясник після оброблення туші вола, коли він покопирсався забрудненим ножем в своєму роті. М. Дюхамель також описав зараження хірурга, після того, як останній зробив розріз сибіркового ураження у хворого[4]. У 1766 році французький хірург С.-Ф. Моран[fr] зробив перше медичне описання антраксу («лат. pustule maligna») у людей[5]. У 1788 році російський лікар Степан Семенович Андрієвський в експерименті самозараження встановив однаковість хвороби у тварин і людей, можливість її передачі від хворої тварини до людини. Його праця «Про сибирскую язву» (1796 рік) залишилася невідомою для решти світу, але дала назву хворобі в Росії. Цей термін став широко вживаним з періоду спустошливих епізоотій цієї інфекційної хвороби у XIX столітті в Ачинському окрузі колишньої Єнісейської губернії Російської імперії, хоча такі епізоотії в Сибіру не були унікальним явищем для світу.

У 1838 році французький ветеринар О. Делафонд[fr] при мікроскопічному дослідженні вперше побачив палички антраксу в крові у тварин[6]. У 1850 році французькі дослідники К. Давейн[fr] та П. Рейє[fr] чітко виявили збудника антраксу в крові полеглих від цієї інфекції овець[7], а в 1855 році була надрукована праця німецького вченого Алоїза Поллендера[en], в якій він підсумував свої дослідження антраксу, починаючи з 1841 року, та опублікував свої дані про виділення збудника як з крові тварин, так і з їхніх різноманітних тканин[8]. Збудника антраксу виділив у чистій культурі німецький вчений Роберт Кох у 1876 році[9]. З усіх патогенних для людини мікробів саме збудника антраксу вперше отримали в чистій культурі. У 1877 році англійський лікар Д. Г. Белл описав легеневу форму антраксу під назвою «хвороба сортувальників вовни» та пов'язав її виникнення з сибіркою[10][11]. У 1881 році французький мікробіолог Луї Пастер отримав і апробував протиантраксову вакцину для тварин[12]. У 1911 році італійський патолог Альберто Асколі запропонував особливу реакцію для діагностики як хвороби, так і виявлення зараження речей, через яких відбувалась передача.

Українські вчені, які вивчали антракс: М. Гамалія (1792 року видав нім. і рос. мовами працю про антракс та його лікування), М. Мельников-Разведенков, В. Жуковський, Г. Прокопович, А. Стефанович-Донцов, В. Данилова, А. Каротин, Л. Ценковський, який разом з І. Садовським запропонував живу протисибіркову вакцину, як метод специфічної профілактики.

Актуальність

У минулому антракс був одним з найпоширеніших інфекційних захворювань, які спричиняли масову загибель тварин, а нерідко й людей. Останніми десятиліттями захворювання на антракс серед людей трапляється в усіх країнах і на всіх континентах, в основному, у вигляді спорадичних випадків. Проте, періодично спостерігають спалахи антраксу в регіонах, де розвинене тваринництво. Більшість випадків реєструють в країнах Азії, Африки і Південної Америки. Так в Україні протягом 1920—1978 років зареєстрували 24502 спалахи сибірки у 9632 населених пунктів. Усього уражених сільськогосподарських тварин було 33311 голів.[13] Останніми роками в Україні реєстрували групові захворювання на сибірку серед тварин і людей. Це пов'язано з рядом причин:

наявність стійких неблагополучних пунктів з сибірки, де є худобомогильники, що приводить до зараження великої рогатої худоби в разі недотримання умов випасу тварин у цих місцях; недотримання чіткості ветеринарно-санітарних заходів; відсутність в ряді випадків інформації про місцезнаходження старих худобомогильників, хоча стосовно багатьох таких захоронень існують певні мапи, зокрема в Україні — «Каталог стаціонарно неблагополучних на сибірку пунктів на території Української РСР 1920—1978 рр.», «Каталог місць поховань трупів тварин, які загинули від сибірки на території Української РСР 1920—1970 рр.»[13]; порушення технологічного режиму та техніки безпеки підприємствами, які займаються заготівлею, переробкою і реалізацією м'яса і м'ясопродуктів. Відомі випадки захворювання при проведенні земляних робіт.

Спори збудника сибірки можуть бути використані як біологічна зброя, що отримало підтвердження у США в 2001 році. На сьогодні збудника сибірки віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.[14];[15]

Резонансні спалахи антраксу в XXI столітті

У 2001 році стався спалах у неблагополучному по антраксу (сибірці) селищі Червоне та у селищі Лозовий Яр Яготинського району Київської області. Зареєстрували хворобу загалом у 8 людей. Один із хворих встиг виїхати до Рівненської області. У серпні 2012 року в селищі Вознесенка Мелітопольського району Запорізької області відбувся спалах сибірки, запровадили карантин серед тварин. За останні 23 роки це був вже 10-й спалах. Перший спалах було зафіксовано 1967 року. Тоді вся загибла рогата худоба була похована на місцевому пасовищі. Нині точне поховання цих тварин встановити не вдалося. Серед контактних було 5 осіб, в яких підвищувалась температура тіла, однак шкірних проявів сибірки не було.

У липні-серпні 2016 року спалах антраксу (сибірки) зафіксували на Ямалі в Росії. Від хвороби померла одна дитина, наявність хвороби підтвердили у 20 осіб, до лікарень з підозрою на захворювання госпіталізовано ще 90 контактних осіб; загинуло 2,3 тисяч оленів. На початку серпня 2016 року в центральній Швеції на 2-х фермах загинуло 9 тварин (8 корів і 1 кінь) через антракс. У цьому регіоні протягом століть хвороба була поширена в дикій природі — знаходили померлих від неї лосів. Міністерство агркультури Швеції проводить інтенсивне розслідування та впроваджує заходи по запобіганню поширенню антраксу.У Швеції протягом 1916—1961 років зареєстрували випадки у 3000 ферм в усіх районах країни.