Стидатися

Стидатися, -даюся, -єшся, гл. Стыдиться. Коли стидаєшся, то крий решетом голову. Ном. № 3200. Сього вам стидатись нічого. Котл. МЧ. 430.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СТИДИ́ТИСЯ, СТИДА́ТИСЯ 1. Відчувати стид.

Не багата я і проста, та чесного роду, Не стиджуся прясти, шити і носити воду (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 6); — Ускочив я поміж інтелігентів. Ніхто вже мною не стидається, кождий вип'є зо мною склянку пива залюбки (Лесь Мартович, Тв., 1954, 216); — Ти б, Андрію, хоч би бики загнав пішов... Господи, яке то вже до лежні воно! Хоч би людей стидався! (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 23); Дивлячись, як працює батько, Сашко стидався принести зі школи четвірку (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 26); Сльози пекли очі молодому козакові, і він, стидаючись свого м'якосердя, крадькома змахував їх рукою (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 116); 2. Зазнавати почуття ніяковості, сором язливості.

Він почував, що вона знає про його любов, і не стидався свойого [свого] чуття (Іван Франко, VII, 1951, 249); Данило почервонів. Він і сам ще стидався свого нового стану, особливо перед товаришем (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 28); 3. Не наважуватися, не насмілюватися зробити що-небудь через почуття стида.

[Настя:] Знаєте, Костю, мені багато-багато всяких думок приходить у голову, хотілось би розпитать вас та й стидаюсь, щоб не сміялись (Степан Васильченко, III, 1960, 165); Ось прийде Гафійка, покаже вам ту грамоту. Я говорила: повісь, нехай усі бачать. А вона в скриню сховала, стидається (Семен Журахович, Опов., 1956, 254); Я іще стидався взять за руки Дівчину веселу і просту (Ярослав Шпорта, Ти в серці.., 1954, 107).

[1]

Соромитися, засоромлюватися, ніяковіти, сов. конфузитися; (щось робити) не наважуватися; встидатися, поганьби́тися. [Оленка:] Я ж тебе люблю, несамовито люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми (І. Нечуй-Левицький); Вона ніби не слухає, соромиться, відвертається; він хапає її за руку (Н. Кобринська); Твоїм буть братом не стиджуся (І. Котляревський); - А може, пішов би з нею? Щось пошептав би коло вуха.. - Роман знову червоніє, а Юрко з перебільшеною жалістю зітхає (М. Стельмах); Навіть не впійманий [у садку], ..я совістився глянути бабі Держикраїсі в очі (П. Загребельний); - Страмилися б видурювати в хлопця останнє, що є! (О. Гончар); - Я невстидаюсь сліз, пролитих стиха За молодих надій (Уляна Кравченко); Бачу, хоче щось оповістити і варується (Марко Вовчок). - Пор. збенте́житися, розгуби́тися

Ілюстрації