Співун

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Співун, -на, м. Пѣвунъ. Зміев. у. Мир. ХРВ. 131.

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СПІВУ́Н, а, чол., розм. Людина, яка вміє і любить співати, багато співає. Бравий [Максим], широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун... (Панас Мирний, I, 1949, 213); Переді мною був не той Павло, безжурний співун і баламут, якого я звик бачити. Це був серйозний, витриманий юнак (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 10); // Про співочого птаха. Побачив він між рястом Солов'я І став йому гукати: «Здоров, співуні..» (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 139); Даремно шукають очі в небесній синяві співуна (Олесь Донченко, VI, 1957, 238)..

Орфографічний словник

співун - іменник, чоловічий рід, істота, II відміна

ВІДМІНОК Однина Множина
називний співун співуни
родовий співуна співунів
давальний співунові,співуну співунам
знахідний співуна співунів
орудний співуном співунами
місцевий на/у співуні, співунові на/у співунах
кличний співуне співуни


Ілюстрації