Відмінності між версіями «Сповивати»

Версія за 18:32, 30 листопада 2014

Сповива́ти, -ваю, -єш, сов. в. сповити, -в’ю, -єш, гл. 1) Завязывать, завязать, обвивать, обвить (тканью). 2) Пеленать, спеленать. Там Пречиста свого сина купала, а скупавши, в шовкове сповила. Чуб. III. 323.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках СПОВИВАТИ, аю, аєш, недок., СПОВИТИ, спов'ю, спов'єш і сповию, сповиєш, док., перех. і без додатка.

1. Загортати в пелюшки (звичайно немовля). Кайдашиха припадала коло свого онука, неначе коло своєї дитини, вчила невістку, як дитину купать, як сповивати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 294); Мар'янка у опочивальні Свого сина ніжно сповива (Ярослав Шпорта, Ти в серці.., 1954, 147); Проснулася [мати] — нема нічого... На сина глянула, взяла Його тихенько сповила (Тарас Шевченко, II, 1963, 318); Молодиці сповили на лаві колодку, обмотали її повивачем, а Соломія вхопила колодку, взяла її на руки, неначе дитину, і понесла до стола (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 396); // чим і без додатка. Обмотувати сповивачем (звичайно немовля). Випивши по чарці — по другій, молодиці почали дуріти та сповивати повивачем колодку, убгавши її в пелюшки (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 396); Сусідка швиденько покупала дитину, загорнула в чисті пелюшки, сповила (Панас Кочура, Зол. грамота, 1960, 344); * Образно. Раз по раз нагинаються вони [в'язальниці], пригортаючи до себе кожен сніп, мов .. дитя, сповивають перевеслами, ніби сповивачами (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 51); // у що, чим. Загортати, закутувати немовля в що-небудь, чимсь. Батрачка Грабчук Сповива дитинча — у ганчірку брудну, У лахміття лляні (Юрій Гойда, Сонце.., 1951, 81); Напоїли роменом, Сповили тебе В пелюшки шовковії, Кволе та слабе (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 176); Як народила [Катря] на світ у злиднях — сповила в дрантя, та відтоді вже журба й не покидала (Андрій Головко, II, 1957, 288); * Образно. Нащо ви мені руки зв'язали, Пелюшками мене сповили..? (Павло Грабовський, I, 1959, 559); // Загортати, замотувати кого-, що-небудь у щось, чимсь. [Ярослав:] Ну що — сповив? (Пробує оповиту ногу). Вперед, нога окутаі (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 100); Не знаєш ти ще, Харитино, кого будеш перев'язувати... Може, сповиєш у чисті свої полотна і самого хазяїна, порваного кулями, посіченого картеччю... (Олесь Гончар, II, 1959, 411); * Образно. Непереможна дрімота напосідала все міцніше й міцніше, кожним своїм подихом, здавалося, млосно сповивала небезпечними тенетами все тіло, наповнювала голову важким свинцем (Олесь Донченко, II, 1956, 65); // Обкручуючись, обвиваючись навколо чого-небудь або охоплюючи щось з усіх боків, покривати собою. Сіре каміння випирало повсюди, дерева та дикий виноград сповивали його (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 405); Зеленими.. вусиками він [хміль] обмацував і сповивав кожну цеглину, кожний камінчик (Олесь Донченко, II, 1956, 61); // тільки док., перен. Народити. Сповила убога мати сина В Моринцях на нашій Україні (Максим Рильський, Зим. записи, 1964, 14); Вагітні жінки за щастя мали зустріти його [Козака-Мамая], бувши при надії сповити синка (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 41); // перен. Вирощувати, виховувати. Я.. глибоко переконаний у простому, у ясному. Народ тебе сповивав, народ тебе пеленав, тобі народ і силу, і хист, і талант дав (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 66); Спасибі трудівницькій тій вемлі, Що сповила Вас [Якуба Коласа] і пісень навчала! (Максим Рильський, Сад.., 1955, 33).

2. перен. Оволодівати ким-небудь, захоплювати, заполонювати когось (про почуття, певний стан). Легко тріпочеться його серце; дивні якісь радощі.. сповивають його душу... (Панас Мирний, I, 1949, 150); — У мене сповила серце нудьга, якесь передчуття гризе, — схрестила вона пальці (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 42); Його сповила солодка втома (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 211); Під цей спокійний, прихильний голос Олену сповила дивна, блаженна дрімота (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 14); // Поширюючись, огортати, обволікати, охоплювати що-небудь. Настала ніч, хороша літня українська ніч, коли вітрець замирає, спека спада, холодок та сон сповиває землю (Панас Мирний, I, 1954, 62); Лани в проміння сонце сповиває; у сім промінню [промінні] колос половіє (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 159); Рясний присмерк уже сповив вулицю (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 316); Широку гірську долину пітьмою заливала ніч. Кинула чорний серпанок на гори, скелі, на юрти, сповила столітні кедри (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 199).

Сповивати, -ваю, -єш, сов. в. сповити, -в'ю, -єш, гл. 1) Завязывать, завязать, обвивать, обвить (тканью). 2) Пеленать, спеленать. Там Пречиста свого сина купала, а скупавши, в шовкове сповила. Чуб. III. 323.	

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 548.

СПОВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОВИ́ТИ, спов’ю́, спов’є́ш і спови́ю, спови́єш, док., перех. і без додатка.

1. Загортати в пелюшки (звичайно немовля). Кайдашиха припадала коло свого онука, неначе коло своєї дитини, вчила невістку, як дитину купать, як сповивати (Н.-Лев., II, 1956, 294); Мар’янка у опочивальні Свого сина ніжно сповива (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 147); Проснулася [мати] — нема нічого… На сина глянула, взяла Його тихенько сповила (Шевч., II, 1963, 318); Молодиці сповили на лаві колодку, обмотали її повивачем, а Соломія вхопила колодку, взяла її на руки, неначе дитину, і понесла до стола (Н.-Лев., VI, 1966, 396); // чим і без додатка. Обмотувати сповивачем (звичайно немовля). Випивши по чарці — по другій, молодиці почали дуріти та сповивати повивачем колодку, убгавши її в пелюшки (Н.-Лев., VI, 1966, 396); Сусідка швиденько покупала дитину, загорнула в чисті пелюшки, сповила (Кочура, Зол. грамота, 1960, 344); * Образно. Раз по раз нагинаються вони [в’язальниці], пригортаючи до себе кожен сніп, мов .. дитя, сповивають перевеслами, ніби сповивачами (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 51); // у що, чим. Загортати, закутувати немовля в що-небудь, чимсь. Батрачка Грабчук Сповива дитинча — у ганчірку брудну, У лахміття лляні (Гойда, Сонце.., 1951, 81); Напоїли роменом, Сповили тебе В пелюшки шовковії, Кволе та слабе (Щог., Поезії, 1958, 176); Як народила [Катря] на світ у злиднях — сповила в дрантя, та відтоді вже журба й не покидала (Головко, II, 1957, 288); * Образно. Нащо ви мені руки зв’язали, Пелюшками мене сповили..? (Граб., І, 1959, 559); // Загортати, замотувати кого-, що-небудь у щось, чимсь. [Ярослав:] Ну що — сповив? (Пробує оповиту ногу). Вперед, нога окута! (Коч., П’єси, 1951, 100); Не знаєш ти ще, Харитино, кого будеш перев’язувати… Може, сповиєш у чисті свої полотна і самого хазяїна, порваного кулями, посіченого картеччю… (Гончар, II, 1959, 411); * Образно. Непереможна дрімота напосідала все міцніше й міцніше, кожним своїм подихом, здавалося, млосно сповивала небезпечними тенетами все тіло, наповнювала голову важким свинцем (Донч., II, 1956, 65); // Обкручуючись, обвиваючись навколо чого-небудь або охоплюючи щось з усіх боків, покривати собою. Сіре каміння випирало повсюди, дерева та дикий виноград сповивали його (Ільч., Серце жде, 1939, 405); Зеленими.. вусиками він [хміль] обмацував і сповивав кожну цеглину, кожний камінчик (Донч., II, 1956, 61); // тільки док., перен. Народити. Сповила убога мати сина В Моринцях на нашій Україні (Рильський, Зим. записи, 1964, 14); Вагітні жінки за щастя мали зустріти його [Козака-Мамая], бувши при надії сповити синка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 41); // перен. Вирощувати, виховувати. Я.. глибоко переконаний у простому, у ясному. Народ тебе сповивав, народ тебе пеленав, тобі народ і силу, і хист, і талант дав (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 66): Спасибі трудівницькій тій землі, Що сповила Вас [Якуба Коласа] і пісень навчала! (Рильський, Сад.., 1955, 33).

2. перен. Оволодівати ким-небудь, захоплювати, заполонювати когось (про почуття, певний стан). Легко тріпочеться його серце; дивні якісь радощі.. сповивають його душу… (Мирний, І, 1949, 150); — У мене сповила серце нудьга, якесь передчуття гризе,— схрестила вона пальці (Стар., Облога.., 1961, 42); Його сповила солодка втома (Коцюб., II, 1955, 211); Під цей спокійний, прихильний голос Олену сповила дивна, блаженна дрімота (Вільде, Сестри.., 1958, 14); // Поширюючись, огортати, обволікати, охоплювати що-небудь. Настала ніч, хороша літня українська ніч, коли вітрець замирає, спека спада, холодок та сон сповиває землю (Мирний, І, 1954, 62); Лани в проміння сонце сповиває; у сім промінню [промінні] колос половіє (У. Кравч., Вибр., 1958, 159); Рясний присмерк уже сповив вулицю (Шовк., Інженери, 1948, 316); Широку гірську долину пітьмою заливала ніч. Кинула чорний серпанок на гори, скелі, на юрти, сповила столітні кедри (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 548.

Чи потрібно сповивати новонародженого

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання