Смерд

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СМЕРД, а, чол.

1. У стародавній Русі — селянин який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові. У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність, — смерди (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 386); — Час тепер не вільний! Як же можна смерда з конем Од ріллі узяти? Тепер весна: смерду в полі Саме час орати (Микола Костомаров, I, 1967, 95).

2. перен., заст., зневажл. Про людину незнатного походження. Там крик [багатіїв]: — Ви хами, смерди! Бунтарська проклята голота!.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 471).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 397.

Джерела інформації

http://sum.in.ua/