Відмінності між версіями «Себелюбець»
(Створена сторінка: '''Себелю́бець, -бця, '''''м. ''Себялюбецъ, эгоистъ. МВ. ІІІ. 103. Категорія:Се) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | ==Сучасні словники== | |
| − | [[Категорія: | + | ===[http://sum.in.ua Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]=== |
| + | СЕБЕЛЮ́БЕЦЬ, бця, чол. Себелюбна людина; егоїст. — Який я себелюбець! ..Я марив про працю для народу, про поміч йому.., а скоро зазнав особистого нещастя, — зараз і забув про все! (Борис Грінченко, II, 1963, 59); Себелюбець, хвалько і балакун, він на початку війни почав розповсюджувати афішки, які, на його думку, підносили патріотичний дух москвичів (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 173). | ||
| + | Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 109. | ||
| + | |||
| + | ===[http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/49934-prjamec.html Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка]=== | ||
| + | Себелюбець, -бця, м. Себялюбецъ, эгоистъ. МВ. ІІІ. 103. | ||
| + | Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української Р¬СР, 1958. | ||
| + | Том 4, с¬т. 112. | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Себелюбець.PNG|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Себелюбець 2.png|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: себелюбець 3.png |x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube| YD6RLvjQ_4U }} | ||
| + | ==Цікаві факти== | ||
| + | ===[http://uk.wikipedia.org/wiki Матеріал з Вікіпедії]=== | ||
| + | Егоїст вважає задоволення своїх особистих інтересів вищим благом. При цьому до інших людей він ставиться як до об'єкта й засобу досягнення корисливої мети[1]. Виявляється у надмірній зосередженості на собі, самозакоханості, безапеляційності суджень, споживацькому ставленні до оточуючих, байдужості та зневазі до них. Формування егоїзму зумовлене трансформацією природнього інстинкту самозбереження. При цьому усвідомлення цінності власного «Я» є необхідною умовою становлення й самореалізації особистості, важливим елементом суспільного життя. | ||
| + | У низці етико-психологічних концепцій егоїзм виводять або з природи людини, її прагнення до щастя (евдемонізм), до насолоди (гедонізм, утилітаризм і прагматизм), або з сукупності цих чинників (теорії «розумного егоїзму»). Думки про егоїстичну природи людини відомі від часів античної філософії (Демокріт, Епікур). У XIX ст. цей принцип було розвинено у концепціях Штірнера й Ніцше. Егоїзм, як буржуазну ознаку яка мала бути витіснена колективізмом, завзято критикувався марксистами. Також його традиційним антагоністом є альтруїзм[2]. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | ===[http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%A1%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%B5%D1%86%D1%8C]=== | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
Версія за 11:21, 8 жовтня 2018
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СЕБЕЛЮ́БЕЦЬ, бця, чол. Себелюбна людина; егоїст. — Який я себелюбець! ..Я марив про працю для народу, про поміч йому.., а скоро зазнав особистого нещастя, — зараз і забув про все! (Борис Грінченко, II, 1963, 59); Себелюбець, хвалько і балакун, він на початку війни почав розповсюджувати афішки, які, на його думку, підносили патріотичний дух москвичів (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 173). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 109.
Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
Себелюбець, -бця, м. Себялюбецъ, эгоистъ. МВ. ІІІ. 103. Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української Р¬СР, 1958. Том 4, с¬т. 112.
Ілюстрації
| x140px | x140px | x140px |
Медіа
Цікаві факти
Матеріал з Вікіпедії
Егоїст вважає задоволення своїх особистих інтересів вищим благом. При цьому до інших людей він ставиться як до об'єкта й засобу досягнення корисливої мети[1]. Виявляється у надмірній зосередженості на собі, самозакоханості, безапеляційності суджень, споживацькому ставленні до оточуючих, байдужості та зневазі до них. Формування егоїзму зумовлене трансформацією природнього інстинкту самозбереження. При цьому усвідомлення цінності власного «Я» є необхідною умовою становлення й самореалізації особистості, важливим елементом суспільного життя. У низці етико-психологічних концепцій егоїзм виводять або з природи людини, її прагнення до щастя (евдемонізм), до насолоди (гедонізм, утилітаризм і прагматизм), або з сукупності цих чинників (теорії «розумного егоїзму»). Думки про егоїстичну природи людини відомі від часів античної філософії (Демокріт, Епікур). У XIX ст. цей принцип було розвинено у концепціях Штірнера й Ніцше. Егоїзм, як буржуазну ознаку яка мала бути витіснена колективізмом, завзято критикувався марксистами. Також його традиційним антагоністом є альтруїзм[2].
