Сарказм

Сарказм (від грец. σαρκασμός, буквально «розривати [м'ясо]») — зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений зневаги. Сарказм заснований не лише на посиленому контрасті між тим, що розуміється і тим, що висловлюється, але і на безпосередньому навмисному оголенні того, що розуміється. На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий. Це аморальні речі, різко негативні. До сарказму вдавався Т. Г. Шевченко: Сон, Кавказ, Юродивий.

Властивості

Сарказм — жорстка насмішка, яка може відкриватися позитивним судженням, але в цілому завжди містить негативне забарвлення і вказує на недолік людини, предмета або явища, тобто того, щодо чого відбувається. Сарказм містить в собі боротьбу з ворожими явищами дійсності через осміяння їх. Нещадність, різкість викриття — відмітна особливість сарказму. На відміну від іронії, в сарказмі знаходить своє вираження вища ступінь обурення, ненависть. Сарказм ніколи не є характерним прийомом гумориста, який, виявляючи смішне в дійсності, зображує її завжди з певною часткою симпатії і співчуття. Завдяки своїй безпосередній ударності, сарказм є формою викриття, однаковою мірою властивою публіцистиці, полеміці, ораторській промові, художній літературі. Саме тому сарказм особливо широко використовується в умовах гострої політичної боротьби. Розвинене політичне життя Греції та Риму породило високі зразки сарказму у Демосфена, Цицерона і Ювенала. Глибоким сарказмом була просякнута творчість великих борців молодої буржуазії проти феодалізму. Ф. Рабле, гуманіст, який боровся проти скутості свідомості теологією і схоластичною наукою, стріли свого сарказму спрямовує проти схоластичних вчених, утворюючи від слова «Сорбонна» глузливі «сорбонята», «сорбоніди» і т. д. М.-Ф. Вольтер широко використовував прийом сарказму для викриття церкви та її служителів у своїх памфлетах і особливо в «Орлеанській діві». У памфлетах Вольтера сарказм на адресу церкви піднімався до патетики обурення в часто повторюваною кінцівці: «Ecrasez l'infâme» («розчавіть гадину»). Надзвичайною розмаїтістю вирізняються сарказми Дж. Свіфта в його викритті окремих царин суспільного життя сучасної йому Англії. Приклади сарказмів: Якщо хворий дуже хоче жити, то лікарі безсилі (Фаїна Раневська) Нескінченні лише Всесвіт і дурість людська, при цьому, щодо Всесвіту, у мене є сумніви (Альберт Ейнштейн)