Відмінності між версіями «Розлогий»
| Рядок 48: | Рядок 48: | ||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]] | ||
[[Категорія:Слова 2017 року]] | [[Категорія:Слова 2017 року]] | ||
| − | |||
Поточна версія на 15:02, 6 листопада 2017
Розло́гий, -а, -е. 1) Просторный, широкій. Од Дударів до Чернишів дорога розлога. Чуб. V. 199. 2) О рвѣ, рѣкѣ: съ отлогими берегами. 3) Раскидистый (о деревьяхъ). 4) О рогахъ: расходящійся въ разныя стороны. Рудч. Чп. 255.
Зміст
Сучасні словники
РОЗЛО́ГИЙ, а, е.
1. Який розкинувся на великій площі, обіймає великий простір. Росте-зростає, як рута зелена, буйна пшениця й хвилюється на вітрі молодим колосом по розлогому полю ... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 106); За Дніпром, повиті сизою ранковою димкою, мріли розлогі українські степи (Семен Журахович, До них іде.., 1952, 149);
// Великий, просторий. На розлогому возі в Оленчука лежать двоє: матрос з розтрощеним плечем, другий — зовсім хлопчик (Олесь Гончар, II, 1959, 121).
2. Який має широко розкинуте гілля (про дерева, кущі і т. ін.); крислатий, гіллястий. Високі і розлогі старі дуби стояли нерухомо (Осип Маковей, Вибр., 1956, 565); Я покинув хату любки І ступаю тихо вниз Серед сутінку нічного У густий, розлогий ліс (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 67);
// Який буйно розрісся, широко розкинувся в боки (про гілля, листя). Яблуня пригадала їй любу розмову з милим і ті щасливі хвилі життя, що перейшли тут, під цим розлогим гіллям (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 52); Полудневий вітер налітав з поля, розгойдував старе розлоге гілля (Анатолій Шиян, Вибр., 1947, 6);
// Який широко розходиться в боки. Посідали [діти] коло волів і милувались розлогими велетенськими рогами цієї розумної, з добрими і трошки сумними очима, худоби (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 130);
// перен. Міцної будови тіла; кремезний. Петро добирав собі підручних таких самих, як і він, високих, розлогих у плечах, крутогрудих (Павло Загребельний, Спека, 1961, 66).
3. перен. Який звучить вільно, рівно, невимушено. Ідучи мимо вікон, завів [Кирило] козацьку пісню повним да розлогим голосом (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 135); Пісня розлога Сум навіва (Павло Грабовський, I, 1959, 73);
// Який розноситься на далеку відстань. Верхами сосон шум іде розлогий (Микола Зеров, Вибр., 1966, 55); Вдарив грім. Він був такий дужий, що камінь затремтів і ящірка зникла з нього раніше, ніж затихла на урвищах розлога луна (Олесь Донченко, II, 1956, 288);
// Плавний, повільний, без різких переходів і змін. У «Лісовій пісні» .. Леся Українка досягла вершин поетичної майстерності. Вона використовує найрізноманітніші ритми — від плавного, розлогого, що відповідає характеру розповіді, до прискореного (Історія української літератури, I, 1954, 670).
4. Який, поступово знижуючись, не має крутих схилів (про рельєф місцевості); пологий. — От там на розлогій долині, нанизу, коло Либеді, й моя господа (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 307); Сніжинки, наче самоцвіти, Горять в розлогому яру, І пряжу тчуть пухнасті віти, І клен стріляє у бору (Михайло Стельмах, V, 1963, 109).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 728.
Ілюстрації
|
|
|
|
