Реогранізація збройних сил Османської імперії (початок ХІХ ст. – 1877 р.)

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Автор

Несвятипаска Олексій

магістрант спеціальності «Гуманітарні науки. Історія»

Інституту суспільства

Науковий керівник

Срібняк Ігор Володимирович

доктор історичних наук,професор кафедри всесвітньої історії

Стаття

Османська імперія належить до феноменальних явищ світової цивілізації як за масштабами своїх територіальних володінь, так і за тим інструментарієм, який був використаний її будівничими для збирання такої величезної кількості земель та управління мільйонами своїх підданих. Визначальну роль у цих процесах відігравали збройні сили імперії, які власне й забезпечили успішне просування османів у різних напрямках (на Балкани, вглиб Центральної Азії, на Кавказ і Північне Причорномор’я, у північну та західну частини Африки).

Це й обумовило стійкий інтерес дослідників до проблем організації та комплектування збройних сил османської імперії, і зокрема до корпусу капикулу, який тривалий час залишався важливим військово-політичним інститутом Османської імперії, і разом з підрозділами військ яя, мюсселем і азебов фактично являв собою центральний елемент створеної османськими султанами нової військової системи, не пов’язаної з архаїчними традиціями родоплемінної організації середньовічного війська.

Капикулу вирізнялись своєю дисциплінованістю, високим бойовим духом та здатністю виконувати бойові завдання найвищої складності. Завдяки особливій формі комплектування та вишколу, військо капикулу, що з самого початку було суто османським винаходом, являло собою одне з перших в Європі за часів середньовіччя професійне багатоцільове формування. Вивчення специфіки функціонування корпусу капикулу являє значний інтерес для дослідників історії Османської імперії на всіх етапах її існування аж до його ліквідації у ХІХ ст., коли заходами султана Махмуда ІІ було розпочато творення нового османського війська, здатного запозичувати новітні досягнення військової науки і техніки.

Відтак актуальність дослідженні даної теми полягає у тому, що дозволяє накопичити досвід модернізації військових структур, частин та з’єднань османської армії, яка втратила більшість своїх бойових кондицій, та мала бути негайно реорганізована аби ефективно виконувати своє основне призначення – захист територіальної цілісності та суверенітету Османської імперії.

Метою дослідження даної теми є реконструкція процесу реорганізації збройних сил імперії, обставин ліквідації війська капикулу та формування нових частин та з’єднань у відповідності до штатів європейських (зокрема французької та німецької) армій. Проте всі заходи кращих представників османської еліти модернізувати армію наштовхувались на протидію в середовищі османського вояцтва і тривалий час не мали успіху, а бойові якості новосформованих частин були суттєво нижчими у порівнянні з підрозділами кращих європейських армій.

Представлене дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності та об’єктивності. З метою реалізації дослідницьких завдань у роботі будуть застосовані проблемно-хронологічний та структурно-логічний, а також описовий методи дослідження; використовуватимуться методи наукової евристики, класифікації та критики джерел.

Ключові слова

Османська імперія, армія, корпус, офіцери, султан, вояки.