Відмінності між версіями «Раковина»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Ілюстрації)
(Ілюстрації)
Рядок 14: Рядок 14:
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Раковина1.jpg|x140px]]
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Раковина1.jpg|x140px]]
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Раковина2.JPG|x140px]]
 
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Раковина2.JPG|x140px]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]]  
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Раковина3.jpg|x140px]]  
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]]
+
 
 
|}
 
|}
  

Версія за 19:42, 8 січня 2019

Ра́ковина — чашеподібне санітарно-технічне обладнання для миття рук, для миття посуду та інших цілей[1].

Назву пристрій отримав завдяки схожості за формою з великою мушлею («раковиною») двостулкових молюсків, подібну ж аналогію можна спостерегти і в польській мові: muszla klozetowa означає в ній «унітаз». Раковини, призначені для умивання, ще називають умивальниками[2], для миття посуду — мийками[3].

Історія

Пристрої для миття обличчя і рук з'явилися задовго до появи хатнього водопроводу. В Античності і Середньовіччі використовувалися фігурні глечики для миття рук — водолії (акваманіли). У сільському побуті аж до нашого часу вживаються підвісні рукомийники. Предками сучасних раковин можна вважати умивальні тази (які іноді встановлювались на спеціальному столику з круглим вирізом), а також маленькі басейни-лаваторії, влаштовані біля надвірних фонтанів, що були поширені в монастирях. Ченці після виконання роботи мали вимити руки й обличчя, щоб чистими приступити до меси чи літургії. У католицьких країнах їх називали lavabo — від форми першої особи однини майбутнього часу дійсного способу латинського дієслова lavare («мити»). Можливо, це пов'язане з формулою, яку промовляє священик під час меси, перед тим, як вмити руки — «Lavabo inter innocentes manus meas» («Умию серед невинних руки мої»). Слово lavabo закріпилося в багатьох романських мовах (французькій, іспанській, італійській, каталонській) для позначення раковин-умивальників[4][5].

Умивальники з краном і стоком води можуть використовуватися і за відсутності водопроводу. Вода наливається в спеціальний резервуар, а під зливом розташовується ємність для використаної води.

Ілюстрації

Раковина1.jpg Раковина2.JPG Раковина3.jpg

Загальний опис

Раковини зазвичай мають крани (вентилі), які постачають гарячу і холодну воду і можуть включати в себе функцію розпилення, що прискорює промивання. Вони також включають в себе стік, щоб видалити використану воду в каналізацію (за її відсутності — в підставлену ємність). Злив може перекриватися пробкою, іноді її роблять вбудованою в раковину, приводжуваною в дію маленьким важільцем. Над умивальною раковиною часто встановлюють дзеркало, поруч розміщують мильниці (чи вбудований дозатор мила[en]), тримач для рушників чи рукосушарку, стакани для зубних щіток та інше туалетне приладдя.

Деякі раковини для уникнення переповнення і проливання води на підлогу оснащаються переливом, отвір якого розташовується під краном. У Великій Британії традиційними були раковини з двома кранами — один для холодної води, другий для гарячої, змішування води відбувається прямо в раковині із закритою пробкою.

Існують раковини, де можна перемикати потік води на вбудований фільтр, щоправда, потік води тоді менший. У багатьох київських будинках, споруджених в перші роки після Чорнобильської катастрофи, встановлювали раковини такої конструкції[джерело?].

Для усунення засмічення стоку використовують вантуз, сантехнічний трос і хімічний очисник водостоків.

Див. також

Джерела та література

«Мийдодір» — віршована казка К. І. Чуковського

Зовнішні посилання