Пісенька

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Пісенька, -ки, ж. Ум. отъ пісня.


{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут мистецтв


ПІ́СЕНЬКА, и, ж. Зменш.-пестл. до пі́сня. В його [С. Маршака] п’єсах ми зустрічаємо добре знайомі з дитинства образи й сюжети народних пісеньок, притч та казок (Рад. літ-во, 6, 1963, 54); Галя.. ще часом і пісеньку заспіва про журавля (Вовчок, І, 1955, 279); Соловей почав співати. Лунає пісенька на ввесь садок (Гл., Вибр., 1951, 105); Під припічком тяг цвіркун свою монотонну пісеньку (Фр., III, 1950, 287); Їсти таки хотілось, і Санько почав свою пісеньку знову: — І таки хочу сальця!.. А ви все не даєте!.. (Гр., Без хліба, 1958, 50). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 541.