Відмінності між версіями «Прикохати»

Версія за 19:34, 22 листопада 2015

ПРИКОХАТИ

Словник Грінченка

Прикоха́ти, -хаю, -єш, гл. Присмотрѣть за чѣмъ, съ любовью позаботиться о всемъ необходимомъ (для дѣтей, животныхъ, растеній). На усю садибу їх, на усе житов’я пала пустиня: і на ту хату нову, не біляну давно, неприбрату; на той город не скопаний, не обсіяний; той садок не прикоханий. МВ. (О. 1862. І. 97). Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 421.

Публічний Електронний Словник Української Мови

Сучасні словники

Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Коха́ння або Любов — почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі.

Походження слів «кохання» і «любов» Дієслово «кохати», від якого утворено йменник «кохання», відоме всім слов'янським мовам: біл. кахаць, рос. кохать («доглядати»), чеськ. kochati, польськ. kochać, церковнослов. кохати. Походить від праслов. *koxati («доглядати, дбати»), пов'язаного з праіндоєвроп. коренем *kos/kes («чесати», «скребти»), від якого також йде праслов. *česati («чухати, чесати»). Не виключений вплив польського значення слова на його українську семантику. Пояснення самого слова як полонізму непереконливе.

Слово «любов» (дав.-рус. любовь) за походженням є знахідним відмінком давнішого любы («любов, кохання»)[4]. Утворене від дієслова *ljubiti («любити», «бажати») або йменника *ljubъ («милий, любий»). Похідні слова існують у всіх слов'янських мовах: біл. любоў, любіць, рос. любовь, любить, польськ. lubić, чеськ. líbiti, верх.-луж. lubić («давати обітницю»), ниж.-луж. lubiś (так само), болг. лю́бя («люблю»), серб. љу́бити, хорв. ljubav, ljubiti, слов. ljúbiti[5]. Праслов'янські *ljubiti, *ljubъ, *ljuby походять від праіндоєвропейського кореня *leubh («любити», «кохати», «бажати»). Споріднені з лит. liaupse («повага», «похвальна пісня») і liaupsinti («вихваляти»), прагерм. *leuba («любий», «приємний»), гот. liufs («любий», «приємний»), lubains («надія») і galaubjan («вірити»), дав.-верх.-нім. liob («любий», «приємний») і lob («похвала»), нім. lieb («любий», «приємний»), Liebe («любов») і liebe («люблю»), дав.-англ. leof («любий») і англ. love («любов», «люблю») і lovely («любий», «приємний»), дав.-інд. lubhyati («жадає») і lobhayati («збуджує бажання»), лат. libet і старолат. lubet, lubere («мені подобається»), алб. laps («бажаю, жадаю»), грецьк. λυπτα, люпта («гетера», «розпусниця»). Висловлювали також версію про германське походження цього слова у слов'янських мовах (непереконлива).

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 313.

КОХА́ННЯ, я, сер.

1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; закохання (у 1 знач.). Кохання обняло її палку душу ніби полум'ям (Нечуй-Левицький, III, 1956, 329); Не кажи, що без кохання Твої літа проминуть, Що дівчачі почування Марно в серденьку заснуть... (Павло Грабовський, I, 1959, 364); І в серці моєму займалося тихе світання, Я знав, що у ньому давно уже зріє кохання (Леонід Первомайський, II, 1958, 53); // Особа, що викликає таке почуття; кохана людина. [Василь:] Он-он де те віконечко, .. там моє вірне кохання сидить, мене дожидає (Панас Мирний, V, 1955, 112); Сідлає коня молодий партизан, і дівчина зброю йому подає: — До стрічі нової, кохання моє! (Володимир Сосюра, II, 1958, 39).

2. рідко. Те саме, що любов 2. Ненька з радощів великих, з великого свого кохання аж заплакала, побачивши [сина] (Марко Вовчок, I, 1955, 331); Хо стрівається очима з худою, мізерною людиною і не витримує того погляду, повного віри, повного кохання до своєї країни (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 175).

3. Дія або стан за знач. кохати 1, 3 і кохатися. Зміст його [роману «Трістан та Ізольда»] — фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Злотокосої (Леся Українка, I, 1951, 409); Любіть у коханні, в труді, у бою, як пісню, що лине зорею... Всім серцем любіть Україну свою, — і вічні ми будемо з нею! (Володимир Сосюра, II, 1958, 314); Настали роки кохання в полі та в худобі (Панас Мирний, I, 1949, 29); Ростеш ти в коханні у батька дитина (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 234).

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 564.

1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі; кохання (у 1 знач.)- — Ізольдо! Ох, Ізольдо! Прийми любов мою! (Леся Українка, I, 1957, 410); Не бійся смутку, що пливе З великої любові, Ні вітру, що у серці рве Всі струни співакові (Максим Рильський, III, 1961, 56) Я теж люблю. Палка, важка, Нерадісна моя любов; Вона, мов слабість десь яка, Ввійшла мені вже в кість і кров (Іван Франко, XIII, 1954, 143); В муках любові стою край вікна (Володимир Сосюра, I, 1957, 200); * Образно. В осінню ніч сорок першого року прощання лунали над Дніпром.. Розлучалась любов з любов'ю, надія з надією, прощалось нездійсненне заміжжя (Олександр Довженко, I, 1958, 280); * У порівняннях. І в дійсність радісну, як юність і любов, Він [комсомол] учнем Партії коханим увійшов (Максим Рильський, III, 1961, 28); // перен. Той, кого люблять (у 2 знач.). Вона [Маня], та колишня моя любов, зірвала заручини (Ольга Кобилянська, III, 1956, 96); З колодниками гнали його [поета] по етапу, а за ним пішла і його любов — його дівчина (Михайло Стельмах, I, 1962, 458); // Стосунки між чоловіком і жінкою, викликані сердечною прихильністю. — Творіть дітей, молоді. Були ви щедрі на бойовий труд, будьте щедрі й на любов, на крики народжень (Олександр Довженко, I, 1958, 335); // розм. Інтимні стосунки з особою іншої статі. Щоб з вдовами не женихався [Еней], Над мертвими не наглумлявся, Жінок любов'ю не морив (Іван Котляревський, I, 1952, 145); Над вулицею десь біля бульварів, лякаючи поодиноких мисливців за любов'ю, проходить пісня (Юрій Яновський, II, 1958, і 61). [Не] до любові — [не] подобається, [не] любий. — Мені бог уже послав такого, що й до любові, й до пари (Марко Вовчок, I, 1955, 24); Батько мій закохався в моїй матерії і взяв її, як казав не раз: «в одній льолі та до любові» (Збірник про Кропивницького, 1955, 12); — Я з нею не можу жити... вона мені не до любові... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 37).

Закручувати (закрутити) любов див. закручувати. 

2. Почуття глибокої сердечної прив'язаності до кого-, чого-небудь. І іменем твойого сина, Твоєї скорбної дитини, Любов і правду рознесли [святії] По всьому світу (Тарас Шевченко, II, 1953, 323); Огнище те — любов до країни своєї, до свого народу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 169); — Не лише, каже, зненависть, а насамперед любов рухає наші армії вперед. Гаряча братерська любов до всіх трудящих людей на землі (Олесь Гончар, III, 1959, 444); Прекрасна Ольго! Духу не вгаси, Як не вгашала ти ніколи! Стрічная тобі любов од нас! (Павло Тичина, II, 1957, 46); // Глибока повага, шанобливе ставлення до людини. Коли вийшли на сцену зовсім юні мічурінці-комсомольці й піонери в піонерських галстуках — і повернули йому [І. В. Мічуріну], своєму дідусеві, з любов'ю його яблука.. — він тихо заплакав (Олександр Довженко, I, 1958, 499); // Глибока приязнь, викликана родинними зв'язками. Не сила держить Уляну на ногах, не здоров'я.., а держить її серце, матерня гаряча любов (Панас Мирний, I, 1954, 302); Перед ним постають оченята доньки й синка, сповнені найвищої любові і принади до матері (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 269); З любов'ю дивиться на доньку Мирон (Михайло Стельмах, II, 1962, 72); // перен. Той, кого люблять (у 1 знач.). І син Алкід, твоя дитина, Єдиная твоя родина, Любов, єдиная твоя, Гниє в неволі, в кайданах (Тарас Шевченко, II, 1953, 270).

3. до чого. Інтерес до чого-небудь. — А в синка, бачу, нема любові до лісу, око в нього сліпе до дерева (Михайло Стельмах, I, 1962, 255); // Внутрішній, духовний потяг до чого-небудь. Любов до літератури у мене розвинулась доволі рано (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 233); Я був весь в полоні любові до чудесного Далекого Сходу і сценарій писав з великим натхненням (Олександр Довженко, I, 1958, 26); // Пристрасть до чого-небудь. Батько знову забував, що його за любов товктися між кіньми і скажено мчати верхи люди беззлобно охрестили рудим дідьком (Михайло Стельмах, I, 1962, 69).

В художніх творах

Маруся Чурай

Ліна Костенко

...Я приблудився до чужої хати.

Була там дівка і гаряча піч.

Вона мене хотіла прикохати,

то я побув там тільки через ніч.

А вранці вийшов — туга моя степом

аж ген за обрій чорна, як рілля.

І я пішов, бо я ішов до тебе,

бо ти мені світила, як зоря...

Український Центр

Ілюстрації