Потішатися

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Потішатися, -шаюся, -єшся, сов. в. потішитися, -шуся, -шишся, гл. Радоваться, обрадоваться, утѣшаться, утѣшиться. Іду селом, ревне плачу, ви, вороги, потішайтеся. Чуб. V. 458.

Сучасні словники

ПОТІШАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ПОТІШИТИСЯ, шуся, шишся, док.

1. Знаходити в кому-, чому-небудь задоволення, радість; тішитися. Се та Оксана, що була їй радість і втіха і що єю [нею] мати потішалась і величалась!.. (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 456); Коли та дурниця забавляє нас, тішить, то чом же й не потішитись нею? (Панас Мирний, IV, 1955, 294); Вони [школярі] вже встигли дійти тієї премудрості, що, звичайно, учитись треба, але хто вигадав сідати за парту в той час, коли ще літечко гуляє, коли тільки б побігати та потішитись на волі (Юрій Збанацький, Курил. о-вп, 1963, 115).

2. Утішати себе в горі, тяжких обставинах; заспокоюватися, втішатися. Бідна ти, моя дитиночко, з усякими слабостями, турботами, напастями. Та вже без них не можна прожити, потішайся хоч такою філософією (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 186); [Черниця:] Сестро, не журись! Якби ти тільки вірила у те, В що вірим ми, потішилась би, певне. Ми віримо, що в іншім, кращім світі Побачимо усіх, кого любили (Леся Українка, I, 1951, 120).

3. з кого — чого, над ким — чим, рідко ким, чим. Підсміюватися, знущатися з кого-, чого-небудь; розважатися чиєюсь поведінкою, виглядом і т. ін. — Що ж воно означає — бе-ме-ме?.. Зроду не чув, — дивувався я. — Бе-ме-ме та й годі! — зареготалася вона, потішаючися із мене, що я нічого ніяк не второпаю (Любов Яновська, I, 1959, 324); Що там не вигадував той запорожець, як там не потішались гості із тих вигадок, він сидів за столом, наче в гаю (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 89); Юрко.. майстерно перекривив парубка. Христина пирснула і від вдоволення затарабанила обчасами по воротях. Левко збагнув, що над ним потішаються, і ще більше насупився (Михайло Стельмах, I, 1962, 281); Мав Цимбал свої слабості, над якими в Криничках кожному дозволено було потішатись (Олесь Гончар, I, 1959, 10); [Дранко:] Ну, коли б я їх упіймав, взяв би Антона за чуба, а Оришку за коси та й привів би до сусіда, щоб потішився ними!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 204).

Ілюстрації

Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png Photoicon.png

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання