Поголоска
Зміст
Словник Бориса Грінченка
Поголо́ска, -ки, ж. Слухъ, молва. К. ЧР. 397. Скрізь пішла поголоска, що Кармалюк ходить. КС. 1883. II. 467. Десь дзвін лили і пустили таку поголоску. Ном. № 7807. Хиба не чув ти поголоски про чорну раду? К. ЧР. 107.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках:
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ПОГОЛО́СКА, и, жін.
1. Чутка, вірогідність якої не встановлено. Серед моря самих дивоглядних поголосок, спліток, яких не шкодувала роздратована жінота, годі було орієнтуватись (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 202); Вона знала сама одного німого, який часто до них приходив і про якого ходила поголоска, що він так добре говорить, як кожний інший чоловік, а лише удає німого (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 102); І які тільки поголоски не полетіли з хати в хату про товариство спільного обробітку землі (Михайло Стельмах, II, 1962, 410);
// Свідомо неправдива чутка; плітка. Офіціально нічого не було відомо, а поголоску про луку пустив Олійниченко, маючи своє на думці (Борис Грінченко, II, 1963, 146); Мстивий, і чванливий Бова почав робити все, що міг, щоб чимось дошкулити, допекти Білецьких. Він розпускав про них всілякі поголоски, за діло й без діла критикував на зборах (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 146);
// Недобра слава; поговір. — Бачиш, моя кохана Настусю: піде в місті поголоска. Люди загомонять, обгудять, обнесуть (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 254); — Хтось Жменякового Юрка бачив на твоєму дворі. Ти молода, невістко, чорт не спить, бо йому потрібні грішні душі! І поголоска піде по селу (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 201).
2. Звістка, повідомлення про кого-, що-небудь. Скрізь по селу, як у дзвони дзвонять про крадіжку, про сторожа Така поголоска дійшла і до волості... (Панас Мирний, I, 1949, 289); В повітовому місті Славгороді збіглося якось влітку з півдесятка студентів і незабаром після цього поміж славгородською інтелігенцією пішла.. поголоска про літературно-вокальну вечірку (Степан Васильченко, I, 1959, 345).
3. рідко. Те саме, що поговірка 3. А ми ж, малесенькі, плодилися рясненько. У нас аж шістнадцятеро народилося. В селі й поголоска ходила: як жнива, так і дитинка нова (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 74).
Р.І.Д.
ПОГОЛО́СКА Чутка, правдивість якої не встановлено. Плітка; поговір. «А тим часом до нас вже дійшли деякі поголоски, правда, досить туманні, про те, що Адельма з Беренґарієм пов'язували якісь дивні стосунки» (Умберто Еко «Ім'я Рози», перекл. Мар'яна Прокопович).
Ілюстрації
|
|
|
Джерела та література
•Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 391.
•Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 158.
Зовнішні посилання
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
