Поголоска
Зміст
Словник Бориса Грінченка
Поголо́ска, -ки, ж. Слухъ, молва. К. ЧР. 397. Скрізь пішла поголоска, що Кармалюк ходить. КС. 1883. II. 467. Десь дзвін лили і пустили таку поголоску. Ном. № 7807. Хиба не чув ти поголоски про чорну раду? К. ЧР. 107.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках:
[http://sum.in.ua/s/pogholoska Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]
ПОГОЛО́СКА, и, жін.
1. Чутка, вірогідність якої не встановлено. Серед моря самих дивоглядних поголосок, спліток, яких не шкодувала роздратована жінота, годі було орієнтуватись (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 202); Вона знала сама одного німого, який часто до них приходив і про якого ходила поголоска, що він так добре говорить, як кожний інший чоловік, а лише удає німого (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 102); І які тільки поголоски не полетіли з хати в хату про товариство спільного обробітку землі (Михайло Стельмах, II, 1962, 410);
// Свідомо неправдива чутка; плітка. Офіціально нічого не було відомо, а поголоску про луку пустив Олійниченко, маючи своє на думці (Борис Грінченко, II, 1963, 146); Мстивий, і чванливий Бова почав робити все, що міг, щоб чимось дошкулити, допекти Білецьких. Він розпускав про них всілякі поголоски, за діло й без діла критикував на зборах (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 146);
// Недобра слава; поговір. — Бачиш, моя кохана Настусю: піде в місті поголоска. Люди загомонять, обгудять, обнесуть (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 254); — Хтось Жменякового Юрка бачив на твоєму дворі. Ти молода, невістко, чорт не спить, бо йому потрібні грішні душі! І поголоска піде по селу (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 201).
2. Звістка, повідомлення про кого-, що-небудь. Скрізь по селу, як у дзвони дзвонять про крадіжку, про сторожа Така поголоска дійшла і до волості... (Панас Мирний, I, 1949, 289); В повітовому місті Славгороді збіглося якось влітку з півдесятка студентів і незабаром після цього поміж славгородською інтелігенцією пішла.. поголоска про літературно-вокальну вечірку (Степан Васильченко, I, 1959, 345).
3. рідко. Те саме, що поговірка 3. А ми ж, малесенькі, плодилися рясненько. У нас аж шістнадцятеро народилося. В селі й поголоска ходила: як жнива, так і дитинка нова (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 74).
Р.І.Д.
ПОГОЛО́СКА Чутка, правдивість якої не встановлено. Плітка; поговір. «А тим часом до нас вже дійшли деякі поголоски, правда, досить туманні, про те, що Адельма з Беренґарієм пов'язували якісь дивні стосунки» (Умберто Еко «Ім'я Рози», перекл. Мар'яна Прокопович).
Ілюстрації
|
|
|
Джерела та література
•Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 391.
•Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 158.
Зовнішні посилання
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
