Овеча

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Овеча, -чати, с. Ягненокъ; овечка. Бере (вовк) чи овеча, чи порося. О. 1861. VIII. 96. Пара воликів єсть і овечат трохи. Рудч. Ск. І. 207.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОВЕЧА́, а́ти, с. Пестл. до вівця́. Вона вирвала бадилину нехворощі і гнала додому худесенькі овечата (Н.-Лев., III, 1956, 329); — Прийдеться, мабуть, — гадає Марта, — й овечата продати під осінь, а ціна ж тепер на скотину — не годуй краще… (Кос., Новели, 1962, 64); * У порівн. Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (Стор., І, 1957, 375).

Орфографічний словник української мови. 2005

овеча́ іменник середнього роду, істота

Ілюстрації

Овеча.jpg
Овеча1.jpg
Овеча2.jpg
Овеча3.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання