Обговорення користувача:Shevchuk.tonya
Диво
Ди́во, а, сер. Те, що викликає подив, здивування; дивина, чудо; явища, що не пояснюються відомими фізичними, психічними процесами, їх відносять на рахунок діяння надприродних сил.
Зміст
Сучасні словники
Диво, а, сер. Те, що викликає подив, здивування; чудо. Чого тепер не роблять люди! Без коней їздять, — ще колись І не такеє диво буде (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 102); — А казали, що ніби у цій Америці такі дива бувають, пробі, злидень такий, приміром, як я, може мільйонером стати.. — не без гумору зауважив Луцик (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 164); // Стан, викликаний здивуванням. [Прісцілла:] Тут Круста? (Німіє з дива і з жаху). [Круста:] Я, здається, не Медуза, а господиня наче скам'яніла, угледівши мене (Леся Українка, II, 1951, 402); // у знач. присудк. сл. Дивно, чудно. Найбільше припала до того [прибирання] губернія. Та й не диво: вона недавнечко відбула свою місячну ярмарку, закурилася та замурзалася (Панас Мирний, III, 1954, 255); — Ватікан я бачив І отця святого в Ватікані. Але й то, панове, ще не диво (Леся Українка, I, 1951, 100). (Словник української мови: в 11 томах. — Том 2. — К.: Наукова думка, 1971. — С. 272.)
Дивом вижити (зберегтися, уціліти і т. ін.) — вижити (зберегтися, уціліти) несподівано, неждано. Гортаючи старі свої папери, Що дивом вижили у дні війни, натрапив я на книжку записну (Максим Рильський, Мости, 1948, 12); Диво дивне, нар.-поет. — те саме, що диво. Диво дивнеє на світі 3 тим серцем буває! Увечері цурається, Вранці забажає! (Тарас Шевченко, II, 1953, 79); З доброго дива — невідомо чому, без причини, ні з того ні з сього. З доброго дива сталося (Номис, 1864, № 7881); Не знать з чого, з доброго дива обрадіє [Катря]; тоді співає, всміхається (Марко Вовчок, I, 1955, 194); Біля самого двору Левко зупинився і з доброго дива засміявся (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 72); На диво — надзвичайно. Найстарша дочка Василина була на диво гарна (Нечуй-Левицький, II, 1956, 29); Ранок наступного дня був на диво теплий, ясний (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 43). (Словник української мови: в 11 томах. — Том 2. — К.: Наукова думка, 1971. — С. 272.)
Ди́во ди́во; чу́до; (диковина) разг. дивови́жа; обл.. дивогля́д, -у; на ~во на ди́во, на чу́до, напро́чуд, навдивови́жу; ~ву дава́ться, да́ться разг. ди́ву дава́тися, да́тися, несов. ди́вом дивува́тися; чудува́тися, -ду́юся, -ду́єшся, зачудува́тися и зчудува́тися. (Русско-украинский словарь : В 3-х т. (Редкол. : …И. К. Белодед (председатель) и др.. — 3-е изд. — К. : Глав. ред.. УСЭ, 1987. — Т. 1. А—М. — 848 с. — С. 351.)
Ди́во, ди́-во — іменник середнього роду
Але: два, три, чотири ди́ва Корінь: -див-
(Орфографічний словник)
На ди́во — прислівник, незмінювана словникова одиниця (Орфографічний словник) Відмінювання:
| Відмінок | Однина | Множина |
|---|---|---|
| Називний | ди́во | ди́ва |
| Родовий | ди́ва | ди́в |
| Давальний | ди́ву | ди́вам |
| Знахідний | ди́во | ди́ва |
| Орудний | ди́вом | ди́вами |
| Місцевий | ди́ві | ди́вах |
| Кличний | ди́во | ди́ва |
