Невірник
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 10:55, 19 листопада 2015; Asvoskobiinyk.il15 (обговорення • внесок)
Невірник, -ка, м. Недовѣрчивый человѣкъ. Ум. Невірниченько. Ой ти, невірнийневірниченько, не віриш мені й мому личеньку. Чуб. V. 683.
НЕВІ́РНИК, а, ч. Непостійний, нетвердий у поглядах, стосунках з ким-небудь чоловік. У високій Шебелині білий сніжок тане, Не знаєш ти, невірнику, що з тобов ся стане (Коломийки, 1969, 195); // розм. Той, хто не визнає існування бога, не вірує в нього; безбожник. Біля столу стояв голова невірників, а з ним комсомолець Васько (Панч, II, 1956, 91).
