Невдатно
Невдатно, нар. Неумѣло, неудачно.
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
НЕВДА́ТНО. Присл. до невдатний. Так мало і так невдатно робив (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 393).
НЕВДА́ТНИЙ, а, е.
1. Те саме, що невдалий. — Ось цитьте-бо! — Мартин гукає, — Почин невдатний іноді буває! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 112); Поки боярин вернувся зі свойого [свого] невдатного посольства, Максим сидів у його шатрі (Іван Франко, VI, 1951, 118); Ні, це не з невдатного інженера сміявся капітан! (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 121); Та фотографія, що у Вас, дуже невдатна, мене там трудно пізнати (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 229); [Кнуриха:] І лучився, правду кажучи, таки чоловік, хоч і з себе невдатний, зате заможний (Панас Мирний, V, 1955, 92).
2. Якого супроводжують невдачі; нещасливий у житті. Мені вже трохи жалко стало, Що буде горювать сама [веселочка]: — Де ж, — думав я, — невдатній діться? (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 328).
НЕВДА́ЛИЙ, а, е.
1. Який закінчився, завершився не так, як хтось бажав. Через два дні після невдалого сватання з Тимком сталася пригода, яка трохи не коштувала йому життя (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 121); Молодий граф Володимир Романович Скаржинський повертався з невдалого полювання (Олесь Донченко, III, 1956, 14).
2. Не такий, як повинен бути; який не задовольняє потрібних вимог. Не лихо журить і чужа сторона, а невдала жона (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 123); Її дзвінкий сміх лунав образливо для невдалого поета (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 89); Сестри нема. Так і пропала, немов од сонця ковилі... А батько, кашовар невдалий, зварився якось у котлі... (Володимир Сосюра, I, 1957, 358); // Погано виконаний, зроблений; незадовільний. Деякі [малюнки] вийшли не зовсім ясні, а деякі — і зовсім невдалі: обличчя замурзані, неясно виглядають з чорних медальйонів (Панас Мирний, V, 1955, 429); // розм. Який не вдався красою; некрасивий. [Векла:] Що ж то ти: чи обличчям така невдала, чи нетямуща до роботи, чи безприданниця яка, що ні жоден хлопець на тебе й досі не скинув оком? (Марко Кропивницький, II, 1958, 349).
Ілюстрації
|
|
|
|
