Відмінності між версіями «Навка»

Версія за 15:07, 29 жовтня 2018

Навка, -ки, ж. = Мавка. Желех.

Сучасні словники

Ма́вка, також на́вка, ня́вка — казкова лісова істота в образі гарної оголеної дівчини з довгим розпущеним волоссям; лісова німфа. Згідно з народними повір'ями, на мавок перетворюються душі утоплениць[1] та дівчинок, померлих без хрещення. На це вказує й етимологія слова «навка»: від праслов. *navь («мрець»); з того ж кореня походять українські слова нав і нава («домовина», «труна»), а також навк («мрець»). Варіанти «мавка» і «нявка» виникли пізніше внаслідок зближення з мавкати («нявкати»)[2][3]. «Нава», одне з ключових понять слов'янського неоязичництва (рідновір'я), має таке ж походження[джерело?].

Міфологія

Мавки в давньоукраїнській міфології — це душі померлих дітей. Вони живуть у лісах та в полях. Саме слово "мавка" (або "навка"), ймовірно, утворилося від загальнослов'янського "нав" - "смерть", "мертве тіло". Деякі дослідники припускають, що це слово походить від праіндоєвропейського кореня nau - "труп".

Згідно з віруваннями українців, мавками ставали маленькі діти, які померли нехрещеними або яких убили їхні матері. Також мавками ставали ті діти, які померли на Русальному тижні (так ще називають тиждень після Трійці, коли по землі, як вважалося в давнину, ходять русалки). Люди вірили, що після смерті ці діти потрапляли до русалок. Тож які були мавки на вигляд? Це були або діти, або гарні молоденькі дівчата з довгим уквітчаним волоссям, у тонких білих сорочках. Мавки-дівчатка мали довге світле волосся. А мавки-хлопчики — коротке, руде й курчаве. Їх можна було зустріти в лісі, на перехрестях доріг, у полях. Мавки-дівчата — істоти з милим, круглим обличчям, гарні, високі на зріст. Проте як дівчата вони виглядали лише спереду, а на спині не мали шкіри, тож ззаду в них було видно нутрощі. Вони не відкидали тіні. А коли бігали по траві, вона не хиталася під їхніми ногами. Крім лісів, мавки також оселялися у печерах. Навесні, щойно починав танути сніг, вони саджали поблизу тих гірських печер квіти, а коли все зеленіло й розцвітало, гойдалися на гілках, викачувалися в житах, рвали квіти, плели вінки й танцювали. На місцях їхніх танків трава росла краще. Мавки могли жити і у водоймах — річках і озерах. Часто зближувалися з русалками. В деяких регіонах України вважалося навіть, що мавка є різновидом русалки (її називали "русалка лісова"). Взагалі, за рядом ознак мавки схожі на русалок. uamodna.com/articles/pro-mavku-promovka/. Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. У Галичині місцем поселення мавок вважають Карпати. Вони часто постають у вигляді молодих красивих дівчат, що танцями і співом заманюють хлопців у ліс. В гуцулів мавки мають миловидне кругле лице, довгі коси, завжди затикані квітами. Одяг тонкий та прозорий, спереду мають вигляд дівчат, а насправді немає в них ні тіла, ані душі. Через те немає в них і тіні, а коли бігають по траві, то вона під їхніми ногами не хитається. Залишають сліди босих дитячих ніг, люблять ігри, танці, особливо «на молодику». Місця, де вони справляють забави, — витоптані галявини серед лісу («ігровища»).

Нерідко мавки допомагають людям, доглядають худобу на полонині, охороняють її від дикого звіра тощо. В загальній характеристиці цих істот гуцульської міфології, трактуванні їх взаємин з людьми переважають позитивні риси. На основі матеріалу давнішого походження простежується певна відмінність уявлень про мавок («нявок») і «лісних» («лісовок»). Перші представлені в особливо опоетизованому світлі. Це стрункі, круглолиці, веселої і лагідної вдачі лісові красуні з довгими кучерями. І. Вагилевич порівнював їх з українськими русалками і татрянськими «дивожонами», відзначаючи при цьому, що, на відміну від них, гуцульські мавки не є небезпечними для людей, а, навпаки, служать їм, доглядають і охороняють стадо, садять дерева, засівають різноманітні рослини в горах. Очевидно, що мавки вважалися добрими, і на основі вірувань у цих лісових богинь в давнину склався їх окремий культ, залишки якого дійшли до нового часу в формі відзначення на Гуцульщині спеціального свята «нявок» — «розигри» (6 липня). Але в деяких регіонах є і інша думка стосовно мавок. Там вони є в якійсь мірі навіть підступними істотами. Людей, особливо молодих хлопців, чоловіків, приваблюють до себе співом, покликами, прибраним виглядом коханих. Таких, що пішли за ними, можуть завести у безвість або висушити любощами.

В художній літературі

Забраженя Мавки і Лукаша на реверсі срібної ювілейної монети НБУ За твором Лесі Українки «Лісова пісня» Мавка — головний персонаж драматичної поеми Лесі Українки в «Лісова пісня».

У казці Олега Романчука «Гуцульська легенда» мавка Любава.

Іван у горах чує голос Марічки, прямує за ним і зустрічає кохану у вигляді нявки. «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський.

Мавки з зеленими косами гойдаються на березових гілках (Іван Франко, IV, 1950, 473)

[Мавка:] Я — Мавка лісова.. [Лукаш:] А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз (Леся Українка, III, 1952, 198)

На деревах мавки в русальну ніч позбиралися та й спробували були зачепити Михайлика, але хлопець того й не відчув, бо ж над закоханими навіть нечиста сила не владна (Олександр Ільченко, Козацьк. роду.., 1958, 334)

Та пісня шелестіла травкою, Торкнулась хвильки озерця, І тихо промайнувши мавкою, У наші увійшла серця (Олекса Ющенко, Люди.., 1959, 55)

Ти снилась, марилась і мрілась, Як мавка в синьому диму (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 163)

Мавки зустрічаються в романі Марини та Сергія Дяченків «Відьмин вік»

У сучасній культурі

У сьогоденній культурі поновлюється інтерес до давньої української міфології. У 2013 році в Києві з'явився гурт Mavka, який виконує пісні власною "мавчиною" мовою[4], а також створює композиції на слова Лесі Українки.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

• [1]

Джерела та література

Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с. Гуцули — Світоглядні уявлення та вірування Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997рик