Мул

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

І. Мул, -лу, м. 1) Иль. Твої білі ребра піском занесу, у мул поховаю. Шевч. 58. 2) Урина. То вельзевул попустив мул, з ляку омочився. КС. 1882. IV. 170.

ІІ. Мул, -ла, м. Мулъ, лошакъ. Дуже подрібнена, розтерта земля попелястого кольору, що відкладається на дні рік, озер, морів. «Не буди [Візантію], Босфоре, буде тобі горе, Твої білі ребра піском занесу, У мул поховаю!..» — реве синє море (Тарас Шевченко, I, 1951, 200); Жаби квакають, від ставка мулом несе (Марко Кропивницький, I, 1958, 390); Води річок, що течуть по гірських долинах, розмивають береги й виносять у море величезну кількість мулу (Наука і життя, 3, 1959, 53); * Образно. Тоді, в печалі чи радості, добрішим і кращим стає чоловік і з подивом бачить, скільки зайвого мулу невідомо для чого осіло в його середині (Михайло Стельмах, I, 1962, 202). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 824.